Перейти до контенту

Дух Вбивці

Тихий вечір з холодним дощем. Косі цівки дощику натикались на скло і зливались з ним. Потім потічками стікали на підвіконник, а з нього далі на землю. Вітер гнув дерева і насилав дощик на рекламні плакати, зриваючи їх. На дорогах були вже калюжі і через них було вже не пройти. Сіра маса хмар закривало небо і сонце. Дощ йшов, не перестававши уже третій день.
В такі вечори на нього накочувався сірий настрій. Він виповзав з-під шаф і ліжка, заповзав у душу і голову. І він ставав тіню. Ходив по хаті і дивився у вікна. В хаті була тиша і спокій. Жодна лампочка не світила і жодне радіо не займало ефіру. Тиша і спокій, ну і звичайно сірий настрій. Але не тільки настрій вилазив з-під шафи, разом з ним виходили страхи. Вони накривали, ще більше ніж просто сірий настрій. У ці вечори він боявся всього.Читати далі…

Він там

Ви колись задумувались над думками? Напевно що так. Думки деколи ідуть послідовно, одна за одною. Як ланцюг, чи буси. Кожна кулька на ниточці це думка. Ось ти береш одну і довго її смакуєш, тоді вона приводить тебе до іншої. Ти відкладаєш цю, нанизуєш її на нитку і берешся за іншу. Так далі. Поки не складуться всі буси і не вийде замкнутого кола. Тобто звідки виходив туди і прийшов.
Але так не завжди. Деколи хтось ножем розрізає нитку і всі бусинки розлітаються по підлозі. Вони котяться хто куди! Одна закотилась під шафу, інша до дверей. У певний момент ти хочеш прослідкувати весь свій шлях по думках і починаєш іти назад. У зворотному напрямі, шукаючи початкову думку. Але ти помічаєш, що всі думки розкидані по підлозі, як порвані буси. Ти лягаєш на землю і починаєш їх збирати. Ось одна, але куди її притулити ти не знаєш, ось друга! Ти знов їх смакуєш, по черзі кожну і вистроюєш їх новий ряд. Так і засипаєш на підлозі розглядаючи і обдумуючи свої ж думки.
Зранку ти стаєш і намагаєшся згадати, що ж це за думки вчора були? Але буси вечором знов випали з руки і розкотились по всій кімнаті. Під боком лишилась тільки якась одна думка, яка коліть тебе у бік. Ти піднімаєш її і починаєш розглядати і смакувати, а з неї появляються нові думки, і новий ланцюг думок. А про старий ти забуваєш, а основне, ти забуваєш про ту розумну думку, що закотилась під шафу. А саме, вона знаходиться у підсвідомості, куди часто забігають і лишаються цікаві думки. Але вона там не просто лежить, та думка, вона вбирає у собі якісь інші, які випадково туди потрапили. Вона росте і збільшується. Стає розумнішою.Читати далі…

Ніч

Перед мною розгорнулось озеро. Чисте і прекрасне. Вода у ньому була прозора і гарна. Через неї було видно далеке дно, на якому росли водорослі. Вони сплітались у різні узори. Озеро із всіх сторін було оповити травою і лісом. Сосновим лісом. Дерева були з довгими стовбурами і голками десь там зверху. Серед травички лежали шишки. На тому березі можна було розгледіти повалені дерева з під яких з дзюркотанням виринав потічок наповнюючи озеро своїми холодними водами. Я прислухався до дзюркотання і почав уявляти собі той струмочок який несеться геть за ліс у гори де виринав із якоїсь ущелини, піднімаючись з самого серця Землі, куди він попав з хмар. Цікаво що побачив цей потічок до того як опинився тут. Де його носили хмарки і що він бачив з тої висоти. Я підняв голову і побачив небо усіяне зірками, а десь над самими деревами випливав місяць. Дерева разом з місяцем дивились у озеро і бачили там своє відображення.Читати далі…

Прощавай тіло рідне

Я сидів у кімнаті, я сам. Правда, ще був я. Ну не тільки нас двоє, були там ще якісь люди. Я і другий я не зважали на тих решта, хоча вони деколи задавали питання. Питання якісь дивні на рахунок того де я вчора був. Але я не пам’ятав! Я запитував у того другого а він не хотів говорити. Він дивився на стінку, так довго що я сам почав на неї дивитись.
– Чого ти на неї п’ялися? – спитав я у другого я.
– Бо вона Біла!
– Та і фіг з нею, хоч сіро-буро-малинова!
– Ні ! Ти не пойняв! Вона Біла, тобто кольору… є… всіх кольорів! Білий це всі кольори в купі і вона така!
– Глюк в тебе! Вона зелена!
– Та ти на штукатурку не дивись! Під нею дивись!
Мозок запанікував. Тобто поки я розмовляв сам з собою, мозок автоматично, ніби як третя особа сприймав питання і відповідав на них. Але зараз його поставили у кут, треба підключити підсвідомість і фантазію. Так з цього питання викрутились. Де цей другий Я? Ага, знову втикає на стінку.Читати далі…

Глюк

На весь кругозір планета! І що це означає. А згадав! З силою відліпляю морду від монітору і оп… Я в кімнаті.! О блін глюки! А злякався що знов поглючило. Треба відпочити. Стаю з крісла і падаю на підлогу в голові темно! Засидівся я за цим компом – дурним! Хай йому грець! Пробираюсь на кухню , дістаю цигарку і запалюю. Солодкий дим потроху заповнює легені і заспокоює думки. О так вже краще! Ах ні на що не схоже відчуття – покурити зранку. І зразу відчуваю що шлунок зі мною не згідний у нього інша думка. Відкриваю холодильник і бачу там… Нічого! Ну як завжди. Лізу потрохи у коридор і достаю картоплю. По до розі у кухню затримуюсь коло дверей своєї кімнати і дивлюсь на вікно. Тобто на те що там твориться . А там знову зібралися якісь люди і сидять на лавочці. Я завмираю і повільно дивлюсь як одна бабуся розмовляє з іншою, як вони теревенять про щось таке що я навіть не здатний придумати в уяві. Перевожу погляд далі і бачу парочку закоханих які ідуть в обнімочку і тихо шепочуть до себе. Хе-хе! Цікаво чи довго у них буде така радість? Коли він скаже правду про себе, а вона скаже про себе? Та ніколи поки один з них не докопається до правди і розірве стосунки. Бррр! І що я говорю – ще накаркаю хай люди собі радуються кожній хвилині життя. Переводжу погляд далі і бачу деревця які вже стоять без листочків і згинаються під вітром. А листочки літають по землі, як кури які намагаються злетіти, але їм це не дано. Принаймні курам. А от листочки це інші створіння, їм тільки треба побажати і попросити вітру і він підніме їх і віднесе туди де їм буде добре померти. АЛЕ ЩО ЦЕ! Ааааа. Це дурна прибиральниця, вона змітає листки і спалює! Вбивці!!! Краще людей у мішки, а листочки то ще не мертві, вони ще хочуть політати. Бридко на це дивитись.Читати далі…

Ти просипаєшся у ліжку

Ти прокидаєшся у ліжку, але де не зрозуміло. Навколо стіни і бетон. Ліжко просте і скрипуче у вікні темнота. Цікаво де ж я є? Та цього взнати не дано. Ти піднімаєшся з ліжка і на ватних ногах підходиш до вікна . Але фіранку не відсуваєш, а думаєш і гадаєш про то що саме чекає тебе за тим вікном? Дерева ? Природа? Чи знову голі стіни і бетон. Починає повертатись пам’ять і ти згадуєш вчорашній вечір! П’ять чи шість фляжок вина і стільки ж горілки? То де ти ?Читати далі…

Адмін

Життя, люди, прогрес, коло, техніка, комп’ютери, програмісти, системщики… Комп’ютер – досягнення науково-технічного прогресу. Прогрес. Сівши за кермо автомобіля можна дістатись з точки А в точку Б набагато швидше ніж пішки, але інколи так важко витягти свій товстий зад з шикарного і дорогого автомобіля. Колись люди їздили верхи, співали пісні своїм коханим і помирали за праве діло тримаючи в руках меч. Зараз вони їздять на швидких автомобілях, включають круті магнітофони – з яких лунають звуки бездушних пісень – щоб завоювати серце дівчини і помирають від лишнього холестерину або алкоголю в крові. Частіше помирають розбиваючись на своїй машині. Коли ти сів за кермо один – ти герой, коли взяв зі собою ще когось – ти остання сволота.Читати далі…

Казки

небо є таке шаленно синнє через те, шо хтось купив своїй донечці
нові акварельні фарби. а дівчинка та дуже любила синій колір.
подивилася на небо сіре яке плакало вже цілий світ дощем і подумала, що
воно плаче через те, що в нього такий жахливий колір.
взяла синю акварель розвела її водою і вилила на вікно. коли фарба розтеклася по
склу то вже не було видно ні дощу ні сірого кольору. відтоді небо стало
синім. і буде воно доти синім поки в дівчинки не закінчаться фарби.
та й то не відомо. бо завжди знайдеться хтось в кого
мрії схожі на твої і хто допомагає твоїм мріям народитися.
завтра вона може побачити ті самі сині фарби в молоденької продавщиці
в магазині навпроти.
колись може і в моєї донечки будуть фарби. сподіваюся що сині.
нехай буде схожа на свою пришелепкувату маму яка ще й
досі не хоче вимити своє вікно від фарби.
23:53 07.07.2003
Читати далі…

Вірші

Маруся – Вірші
Я бачила вчора дощ кольоровий із сліз веселки
Вони теж таке буває плачуть.
Коли сонце сховається за хмари
Вони стікають краплями нам на долоні.
Треба ними вмиватися, для чого?
А я вчора малювала кольорові сни
Поки не почали вони падати з неба
Нам на босі ноги.
А ми з тобою вчора були такі щасливі,
Були такі нещасні як дощ, що за вікном.
А ми з тобою вчора купалися у сонці,
В чиїхось теплих променях
І грілись. Закопане у землю
Проросте насіння, посаджене весною,
Заколоситься літом твоє-моє волосся
І вітер нестиме твій голос : куди? Далеко, туди, десь там, а може де?
Чи ти то знав?
А я живу від нині у теплій ванні болю від сонячних дощів і твоїх злив й громів.
Читати далі…

Заклик до природи

Я прокидаюся. І знову я у цьому залізному блоці! У цьому бетонному сховищі! Як я його ненавиджу. Я хочу знов поринути у сон у свої думки і мрії. Саме там я ховаюся у лісі , пірнаю з головою у травичку , відчуваю подих вітру і шелест листя. Чую далекі потічки водички які зливаються у велику річку. Бачу пташок десь там у горі і чую їхній спів – це все я бачу у своїх думках і снах. А у дійсності бетон, бетон і ще раз бетон. Він тут він там він усюди куди б я не пішов і де б не побачив людей. Скрізь люди полишали сміття і непотріб. Хіба вони не можуть бути чемними, хіба вони не можуть не смітити? Я цього не розумію… Але дійсно хіба це комусь потрібно? Всім подай комфорт , гарну їжу , зручну постіль і гарну машину! А навіщо це? Хіба не приємніше стояти під потічками дощику який летить десь звітам з хмаринки і ти знаєш що цей дощик є чистий незабруднений, у ньому нема ніякої пилюки з доріг чи просто якихось газів від заводів! Де ж цей милу серцю рай?
У котре вирушаю я за межі міста, але мене переслідують. Всюди куди б я не пішов чутно гул машин і видно що тут колись були люди. Я вже починаю ненавидіти самих людей а не вироби їхні. Коли закінчиться це безглуздя і людина зрозуміє що рубає сук на якому сидить? Я задався цим питання знов і знов і не бачу відповіді на нього. Кожна людина живе по простому закону, а саме краще те що краще для неї у даний момент. А я так не можу, я давно перестав думати про дитину бо не хочу продовжувати рід людський який споганює все до чого він притуляється. Він паскудить і цього ніхто не може заперечити. Я так глибоко зайшов у своїх роздумах що зрозумів що я ненавиджу і себе самого, так я є також людина і я також займаю простір на якому б могло рости щось гарне. Чому ж я досі тут?Читати далі…