НЕВІДОМЕ починається з відомого і навпаки. Тому те що хотів би сказати Вам я, може бути зовсім не тим що хотіли почути Ви від мене.
Труп.

День починався як завжди: ранкова кава разом із поживним сніданком, трохи телевізора і потім довга дорога до школи. З часом ця схема мінялась і довга дорога вже була не до школи, а в Університет, а потім на роботу. Незмінними лишалась вечірня частина – телевізор. І так на протязі двадцяти років телевізор. Він жив одними фільмами і навіть не помітив, як почав вірити у них. Все у них було справжнім і він вже вірив, що можна прострибнути крізь вікно без жодного ушкодження і що коли падаєш з даху будівлі можна спокійно схопитися за поручні балкона і так врятуватися.
День і ніч йому снилось, як він випригує через вікно дев’ятого поверху і хапається на поверсі п’ятому за поручні балкона. З невимушеним виглядом стукає у двері на балконі і з невинним обличчям розповідає господареві квартири, що він випадково випав зі свого балкону.
Скоро це стала одна з його мрій. Одна з мрій яку він міг виконати у будь-який зручний для нього час. Це мрія яку він носив ще з дитинства у своїй голові. Все тут було розплановано, ніби це було ідеальне вбивство яке він хоче здійснити. Він нікому не розказував цю мрію, бо боявся що хтось виконає її раніше ніж він.
І ось нарешті він перед цим вікном. Серце гуркоче як паротяг. У голові літають невідомі думки все тіло розслаблене, а очі прикуті до вікна і до щастя, до його заповітної мрії яка ось-ось здійсниться.
У мізках пролетіла команда руш і він кинувся у вікно… Але все пішло не як у кіно. Руки зразу пробили вікно але при цьому у них вп’ялося скло. У плечі і у живіт влізли великі шматки скла, які розтнули живіт. Кров теплою струєю стікала по животу. Все це заблокувало мізк і він вже не думав, що треба зачепитись за поручні балкона. Пролітаючи мимо п’ятого поверху його кров обхляпала вікно. Кровава пляма поволі потічками стікала по вікну. Вона ще не встигла дойти до підвіконника, а він вже був на землі. Він впав на асфальт, його мізки розліталися у різні сторони і було чути, як з губ на яких було видно кров, зірвались останні слова: “Як у кіно…”