Телефон задзвонив і розірвав тишу кабінету. Він дзвонив, ніби церковний дзвін. Анатолій не хотів підходити до телефону. І якусь мить він навіть вірив у те що не підійде. Але робота взяла своє. Він протягнув руку і підняв трубку.
– Толік?
– Угу.
– Це я Серий! – голос був знервований, і деколи зривався на шепіт.
– Ну що там в тебе? – Анатолію не хотілось нікуди виїжджати з кабінету.
– Ти маєш це побачити, я тебе чекаю, записуй адресу…

Анатолій записав адресу на обгортці від шоколадки, яку він не давно з’їв. Смак шоколадки залишався у роті і він язиком злизував з зубів решти шоколаду. А мозок в той час дивувався. Він не як не міг зрозуміти чого б це Серій так сильно нервувався? З ним такого не буває. Правда на службі і не такого передивишся, але все одно, що ж заставило його голос робити такі стрибки? Ладно швидше поїду, швидше побачу. Він надів пальто, шляпу і пішов у сморід вулиці.
Він прибув на місце через пів години. Зайшов у під’їзд. Цей як і всі інші були брудні. На стінах написані непристойні надписі. Всі лампочки і вікна побиті. Ну просто звичайний під’їзд. Ліфт, як завжди, не працював і його це не здивувало. Анатолій піднявся на п’ятий поверх. Тут постояв відхекуючись. Все таки двадцять років стажу куріння – це не забавка. Подзвонив у коричневі двері, які зразу ж відчинилися. Він побачив абсолютно білого Сергія, очі майже вилізли і волосся на голові рухалось. уки не находили місця і весь час бігали по замку куртки.
– Що сталось? – спитав Анатолій відчуваючи як у шлунку щось перевертається, таке відчуття завжди виникало перед тим як він бачив всі страхіття. Але сьогодні, напевно, щось набагато страшніше. Такого виразу у Сергія він не бачив, та й не хотів бачити. Невже там гора трупів, порізаних на маленькі шматочки?
– Там… дівчина… ну, є .. йди подивись сам – при згадці про дівчину його очі ще більш вилізли, хоча це здавалось неможливим.
Анатолій більше не розпитував. Він і так бачив, що з Серого зараз нічого не витягнеш. Як кажуть він був в ауті. І не був здатний ні на що. Тому він просто відкрив двері і зайшов у квартиру.
Квартира як квартира. На кухні немитий посуд у раковині. На столі не доїдена буханка хлібу і горнятко з-під чаю. Фіранки жовтого кольору і старий холодильник у кутку. Плитка була заляпана супом. Він пройшов далі, кімната за кімнатою Десь стояв телевізор і канапа. Шафи були великі під саму стелю і складалось враження, що квартирка дуже тісна. Але нічого страшного ніде не було. Нарешті він зайшов в останню кімнату і побачив дівчину. Вона сиділа на землі у кутику, Обнімаючи коліна і схиливши на них голову. Вона розхитувалась і плакала. Довге волосся спадало з голови і падало а ж до підлоги. Спочатку здалося, що все нормально.
Пізніше він згадав те все, що сталось і по його шкірі до цього часу ще бігає мороз. А сталось наступне… Перше, що він побачив неправильного – це велика зелена калюжа посеред кімнати. Але запах від калюжі був запахом крові. Цей запах він не міг сплутати ні з яким іншим. Далі його погляд наштовхнувся на руки дівчини. уки були нормальні і досить гарні, але самі зап’ястя… Вони були чорні і пальці були довгі з великими пазурами блакитного кольору. Зараз багато модних штучок, але він одразу зрозумів, що це не якась там забавка і ще щось. Це дійсно були її живі руки. Те що сталось далі до цих пір сниться йому у нічних страхіттях. А саме, з нізвідки з’явився чорний ангел. Принаймні йому так здалося. Це був чорний, повністю чорний, чоловік. На спині зелені крила, які заважали йому ходити у цій маленькій кімнатці. уки були такі самі як і у дівчини. Він подивився своїми очима кольору артеріальної крові і Анатолій просто сів на землю, у душі був страх. А чоловік тим часом підійшов до дівчини підняв її на руки і просто зник разом із нею. Калюжа на підлозі просто на очах висохла і не залишила по собі нічого. Навіть експерти нічого не знайшли. І тепер час від часу весь відділок насміхається над ними двома.

Це почалося з нею давно. Вона відчувала потребу у крові але не хотіла нікого вбивати. Правильніше сказати, вона хотіла вбивати але не знала кого. Ця жага росла у її серці разом із нею і загострювалась. Потім сталось це… До неї у квартиру заліз якийсь злодій. Він погрожував їй розправою, а вона не чула слів. Вона взагалі не розуміла слів, бо була шокова. Вона бачила перед собою не злодія, а якусь людину з білими руками, світло білими і з довгими пазурами. Вона читала його думки і бачила там, що він не злодій а вбивця. А ще вона там бачила, що він її чого боїться. Він весь час дивився на її руки. Вона також прослідкувала за його поглядом… Але.. Боже! Що це таке? Її руки були чорні з довгими пазурами блакитного кольору і вони світилися зеленим світлом. У якийсь момент, вона навіть не замітила цього, її руки кинулись до його шиї і з легкістю відірвали голову. Вона злякалась, панічно злякалась. Кинулась у іншу кімнату і не дивлячись на руки набрала 02. Викликала міліцію. Тоді пішла назад до кімнати і не побачила там ніякого тіла і голови. Просто зелена калюжа. Вона не витримала і сіла в кутом. Мозок закрився і вона просто сиділа обнімаючи себе і ні про що не думаючи.
Так вона просиділа ніби вічність, а потім здалека почула голос. Голос казав їй – “Ти стомилась, засипай, засинай…”. Вона підкорилась голосу і заснула. Тіло погрузилась у блаженний спокій. У душі був мир. Так приємно спати і не згадувати всього страшного, що відбулось у тій кімнаті. Але частинка у її голові казала, що це ще не кінець, а лише початок. Початок нового життя і нової, є , як би це сказати, робити. Так, саме так, роботи. Початок нової роботи.
Вона проснулась виспана і спокійна. В гоголі був порядок. Через віконечко посміхалось сонечко. Хмарки повільно летіли по небу. Перше що вона подумала це про страшний сон, який їй приснився. Але… глянувши на руки вона зрозуміла, що це не сон. Отже все це дійсність і реальність. Ну що ж, подумала вона, напевно я в лікарні, де мене як піддослідного пацюка будуть колоти і різати. Видно така моя доля. Десь далеко і глибоко у голові вона дивувалась своєму спокою. Вона не могла зрозуміти чому їй так спокійно тут.
Двері відкрились і зайшов “темний ангел”, принаймні вона його так прозвала. Чоловік великого росту, одягнутий у все біле, а шкіра чорна. Але не просто чорна, а дійсно чорна. Тобто від неї не відбивалися сонячні проміння. І на спині два великих чорних крила. Він посміхнувся їй посмішкою вчителя і подивився у її широко відкриті очі.
– Я прийшов у своєму справжньому вигляді тільки для того, що б ти привикала, скоро і ти сама така будеш.
-Вся чорна? Брр . Не хочу. -дивно, але вона його ніскілечки не боялась.
– Я бачу в тобі силу, і ти не боїшся мене. А що до кольору, то не хвилюйся, ти будеш рожевою! – все це він говорив спокійним голосом.
– Ні! Не хочу бути рожевою, я хочу бути білою!
– Хе-хе – він розсміявся і довго не міг зупинитися. Його крила розправились, і здавалось , що вони так само потішаються над нею. – колір ти вибереш собі сама, я тут не до чого, а руки… тут вибачай руки такі і лишаться.
– Ну прийдеться звикати – змирилась вона.
– Добре, але я тут не для того. Я прийшов розповісти тобі хто ти і що ти. Ти напевно вже задавала собі таке питання. Ну ось ти Вбивця Вбивць, або просто Антего.
– Антего, Антееего – вона посмакувала на язиці цим своїй йменням – ну ладно на це я згідна. А крильця мені видадуть?
– Вони самі виростуть, коли настане час. Ти напевно думала, що є тільки один світ, а саме світ людей ти жила досі. Але є ще інші, я не буду тобі про них розказувати, тільки скажу, що зараз ти в одному з них. Тут тебе підготують і навчать, а тоді ти будеш літати по світах і робити те, що тобі написано з вище. Ти і у свій світ попадеш, де вбивають не люди, а вбивці. Ти одного вже бачила і вбила. Ну а тепер відпочивай, я ще пізніше зайду.
Нестигла вона і рота відкрити, як він зник. Ну ось навіть не представився. Обідилась вона. Огетна, ясно почула вона в голові. Цікаве ім’ячко. Нічого не скажеш. І цікаво, що це означає Вбивця вбивць. Я що, як у дешевих фільмах, буду бігати за всіма вбивцями і вбивати їх. А потім одного дня вони зберуться всі і відправлять мене на той світ. Ой я вже там. Чи де я? А яка різниця. Мені тут добре і крильця будуть, що ще бажати від життя? Гарно поїсти. Вона посміхнулась своїм думках і стала з ліжка. На ній була нічна сорочка, довга і чорна. Порозглядавши себе, вона вирішила. Що виглядає не так вже й зле. Тепер настала черга вулиці. Вона виглянула у вікно. На небі сяяло яскраве світло голубе сонце, а небо, як на диво, було жовте. Все навпаки, подумала вона. Цікаво. Кумедні “деревця” – росли тут і там. Їхнє забарвлення мінялось так швидко, що око не встигало помітити якого ж вони кольору. Водичка, жовтувато-золотого кольору струмотіла по червоних лугах. Все це було і гарно і не звично для її очей. А стіни у будинку були, як стіни. Могли б щось і краще придумати, подумала вона і провела рукою по прокладній поверхні стіни.
Коли сонце вже було високо у небі їй принесли сніданок. Все лежало на квадратних блюдах і запам’ятати назви було просто не можливо. Тут були і круглі фрукти, вірніше вона їх так назвала, на смак були смачні. І щось з віддаля подібне на курку, чи щось таке. І ще багато іншого. Все це вона з апетитом з’їла. Все було досить смачне. Потім вона лежала у ліжку і відпочивала. Але це вона робила просто від того що більш нічим не могла зайнятись. Кімнатка маленька, та й з меблі тут було ліжко і маленький стільчик. Ось і все. Час від часу вона ставала і дивилась у вікно але нікого не бачила. Так вона просиділа до вечора, коли знову з’явився він… Огетна.
– Ну що, я бачу ти вже готова до дій.
– Я була готова ще після сніданку.
– Ну то збирайся і йдемо, пора тобі у табір новобранців. Де ти пройдеш курс по навчанню, а далі… Ну там буде видно.
– Угу. – вона не могла вибрати, яке з питань задати перше і тому просто мовчки стала і пішла за ним.

Вона прокинулась у темному приміщені. Крізь брудні вікна у кімнату попадав промінець світла. Вона лежала не на ліжку, а на підлозі. Всюди навколо неї валялись газети, шприци і недопалки. Стіни були без шпалер і брудні. Стеля була закопчена. Все це справляло на неї гнітюче враження. Далі погляд зупинився на її задертій спідниці, яка не прикривала її панчохи. Панчохи були приспущені і порвані. На нею стояв такий самий брудний тіп.
– Ну що? Очухалась? Давай вставай і вімітайся звідси, курва!
Його слова не сподобались їй. І в голову закралась думка, скільки ж раз він її зґвалтував? І чого такого підсунув у шприці, що вона від’їхала. Під руку попав ніж. Вона встала, подивилась на свої чорні руки, від бруду, на ніж… Тоді розвернулась і всадила його у горло цьому типу. озвернулась і вийшла. Вона вже не бачила, як витікала кров і як він хапався руками за рукоять ножа, роблячи цим, ще більш боляче і випускаючи, ще більш крові.
Тепер вона згадала хто вона є. Вона повія і наркоманка. Вона ніхто. Її квартирою були смітники і за одну дозу вона готова була спати з ким прийдеться. Все у цьому світі стало сіре для неї. Тепер і тільки тепер вона відчула всю гіркоту втрати ілюзії в якій вона знаходилась.
Вона йшла по вулиці і думала, що саме вона і є вбивця вбивць. Ні, не так! Вбивця Вбивць, або Антего. І взагалі всі люди Вбивці! Вони вбивають Землю. І якщо я Вбивця Вбивць, то… Вона звернула в перший під’їзд, там підняла цеглу і з посмішкою подзвонила у двері.