Я сидів у кімнаті, я сам. Правда, ще був я. Ну не тільки нас двоє, були там ще якісь люди. Я і другий я не зважали на тих решта, хоча вони деколи задавали питання. Питання якісь дивні на рахунок того де я вчора був. Але я не пам’ятав! Я запитував у того другого а він не хотів говорити. Він дивився на стінку, так довго що я сам почав на неї дивитись.
– Чого ти на неї п’ялися? – спитав я у другого я.
– Бо вона Біла!
– Та і фіг з нею, хоч сіро-буро-малинова!
– Ні ! Ти не пойняв! Вона Біла, тобто кольору… є… всіх кольорів! Білий це всі кольори в купі і вона така!
– Глюк в тебе! Вона зелена!
– Та ти на штукатурку не дивись! Під нею дивись!
Мозок запанікував. Тобто поки я розмовляв сам з собою, мозок автоматично, ніби як третя особа сприймав питання і відповідав на них. Але зараз його поставили у кут, треба підключити підсвідомість і фантазію. Так з цього питання викрутились. Де цей другий Я? Ага, знову втикає на стінку.

– Що ти там казав?
– Подивись на білу стінку!
– Та вона…
– Дурню! Ідіот ти і кретин ! Вона Біла ! А це означає, що це не просто стіна а прохід!
– В дупу?
– Ага! Для тебе хіба! І перестань ти нервуватись, де був де був? Вот зараз розкажу де ти вчора був і офігієш!
– Ну давай!
– Кароче так. Ми випили і пішли погуляти, як це часто трапляється. Гуляли ми поки зовсім не стемніло і думки в голові були просто глюканафт-натрію. Про що ми тільки не говорили.
– А чого я не помню?
– Бо ти слабкий і я можу контролювати нашу пам’ять! І не перебивай. Ну так вот, ми довго сперечалися на рахунок смерті, добра і зла, не буду тобі то всьо переказувати, якось відкрию доступ до пам’яті! Ну так вот ішли ми мі ж деревами і дивились на зоряне небо, тут ми сперечатися перестали так як обоє любимо зірки і дерева. Дивились на лагідні місячні промінчики, які просто так не побачиш! Дерева були окуті цим сяйвом і все було чудово. Калюжі під ногами гарнесенько хлюпотіли, такий приємний звук! Розтоплені купки снігу шерхотіли під ногами і все було чудово, я майже зрозумів всі свої питання і був готовий дати відповідь на них, як раптом : “Пацанчік, десять монет не надьотса? “. Ну пойми мене природа природою, але так поганити таке відчуття у такий момент! Це просто… нема слів.
– Ти що його вбив?
– Ну не я.. МИ! Ми почали його бити, спочатку просто так щоб він злякався і втік. Потім трохи сильніше, все таки злість набралась. Ну а тоді виникло просте питання, якщо людина здатна на все то здатна і на вбивство!
– І ???????
– Ну ми це і провірили на практиці.
– Ну і що????
– Здатна…
– Всьо! Це торба! Це повна жопа. Це ж кутузка, нас посадять.
– Ну якщо чесно то не нас а тебе, якщо ти нарешті не вийдеш за рамки реального, тобто тої реальності що видумали вівці. Вийди за її межі, за ці рамки і подивись на цю СТІНУ!
– Нафіг? Все скінчилось, це просто кінець, ми чи я сядемо за грати і всьо.
– І від кого це я чую! Той що казав, що якщо нас посадять то просто заб’єм себе і перейдемо у інший світ!
– Ну це ж просто теорія!!!!!!!!!!!
– Ну і настав час провірити її!
– Не хочу!
– Ти дурню, відчепись ти від цих стереотипів, нащо вони тобі, якщо з ними ти будеш гнити у в’язниці! А?? Ти ж можеш піти зі мною і ми багато чого зрозуміємо.
– Ну ! Стіна, біла, я бачу!
– Ні фіга ти не бачиш! Дурню, звільнись від паніки, ти не просто фізична оболонка ти більше. Ну забудь про цих людей, забудь про все навколо дивись вперед із закритими очима і ти побачиш білу стіну.
Я закрив очі і відчув що той другий я вже відділяється, зникає, ТІКАЄ! Нє! Він тут, він поруч,він тримає мене за руку і намагається витягнути, а мозок всьо відповідає на питання, як машина як робот. Так вот де все зарито! Мозок це просто комп’ютер і все! А я ще щось що відчуває але не все може робити без допомоги мозку!
– Неправильна відповідь!
– Га?
– Кажу неправильна! Це наша з тобою частка просто розмовляє з ними, це те саме як людина може зразу робити дві роботи, так і мозок може робити дві справи. Мозок це не проста субстанція, яка там щось робить. Мозок – це сукупність мене, тебе і все решта, просто так прийнято говорити, що мозок відповідає майже за все, а це просто задум когось чи чогось, чи не знаю кого! Просто мозок це підставка, або муляж, а є ще щось. Душа чи щось таке, ну ми з тобою, вот ми і живемо у мозку і у тілі.
– Ти мене загрузив !
– Головне ми майже коло дверей!
Я відкрив очі, ну тобто не ті фізичні, а інші і побачив перед собою білу стіну! Ось вона яка! Це не описати.

Старшому сержанту здалося що хлопчина став, але він сидів на місці. Але його очі! Вони, вони стали порожні і темні, все тіло якось здригнуло і сповзло на підлогу. Йому ніколи не забути цього. Він просто помер! Але від чого? Як? Лікарі кажуть, що просто зупинилось серце і легені і все решта, зразу! Як це можливо? Він просипався серед ночі від страшного видіння і по обличчю тік холодний під.
Але десь у глибині душі, він розумів що це було природно. Тільки не у розумінні просто природно а у розумінні нормально для душі, тобто душа перейшла а тіло лишилось. Він довго задумувався але так і не зрозумів, як цьому хлопцю це вдалося…