Скрип повік і я побачив його. Він був весь у білому, а за плечима мав два хрести, замість крил. Над головою світились німби, які складались в образ пентаграми.
– Ти помреш!
– Та знаю я. Настане судний, я постану перед святішими, а вони покажуть мені мою розбухлу печінку, покажуть прокурені легені і мільйони мільярдів знищених мною нервових клітин, кожну по окремо через мікроскоп. Після чого розкажуть розумними лікарськими термінами, що операція на Богові була складна, що вони дуже старались але мої рани-гріхи, були занадто важкими і врятувати мене не вдалось. Після чого добра Божественна нога, м’яко дасть мені під зад і я злечу з хмаринки назад, на пекельну землю.
– Ти помреш, я тобі допоможу!
– Угу тільки після своєї смерті.
Скрип повік і знову ранішній день. На небі похмурі хмарки закрили кругозір сонечку. На годиннику шоста, ще рано можна ще троха поспати.
Скрип повік і я побачив їх. Вони стояли навколо мене з великими сокирами на плечах. Всі як на підбір, маленькі і пухнасті, з маленькими лапками. Пухнасті дракони, ще такого не бачив.
– Ти будеш жити вічно!
– Та знаю я. Сам пообіцяв прожити довго і вкоротити собі віку 30 лютого. І тому великі люди записали мене у книгу вічності, де я маю бути аж до останньої корочки. І весь Всесвіт буде мінятись у мене на очах і моя облізла шкіра перетвориться на прах, а я все буду стояти на вершині гори і чекати слушного моменту щоб гайнути вниз. А там внизу розверзнуться ворота раю і я попаду у самісіньке пекло.
– Ти будеш жити, ми тобі поможемо!
– Угу тільки після вашої смерті.
Скрип повік і знову ранішній день. На небі все ті ж хмари, а на годиннику п’ять по шостій. Ще можна спати.
Скрип повік і я бачу темряву. Вона огортає і заспокоює і десь глибоко у темряві зійшли у боротьбі покемони, білий з двома хрестами за спиною і пухнасті дракони з сокирами. Вони крутились у безмежному танці життя і смерті, а я поволі падав у кому…