На весь кругозір планета! І що це означає. А згадав! З силою відліпляю морду від монітору і оп… Я в кімнаті.! О блін глюки! А злякався що знов поглючило. Треба відпочити. Стаю з крісла і падаю на підлогу в голові темно! Засидівся я за цим компом – дурним! Хай йому грець! Пробираюсь на кухню , дістаю цигарку і запалюю. Солодкий дим потроху заповнює легені і заспокоює думки. О так вже краще! Ах ні на що не схоже відчуття – покурити зранку. І зразу відчуваю що шлунок зі мною не згідний у нього інша думка. Відкриваю холодильник і бачу там… Нічого! Ну як завжди. Лізу потрохи у коридор і достаю картоплю. По до розі у кухню затримуюсь коло дверей своєї кімнати і дивлюсь на вікно. Тобто на те що там твориться . А там знову зібралися якісь люди і сидять на лавочці. Я завмираю і повільно дивлюсь як одна бабуся розмовляє з іншою, як вони теревенять про щось таке що я навіть не здатний придумати в уяві. Перевожу погляд далі і бачу парочку закоханих які ідуть в обнімочку і тихо шепочуть до себе. Хе-хе! Цікаво чи довго у них буде така радість? Коли він скаже правду про себе, а вона скаже про себе? Та ніколи поки один з них не докопається до правди і розірве стосунки. Бррр! І що я говорю – ще накаркаю хай люди собі радуються кожній хвилині життя. Переводжу погляд далі і бачу деревця які вже стоять без листочків і згинаються під вітром. А листочки літають по землі, як кури які намагаються злетіти, але їм це не дано. Принаймні курам. А от листочки це інші створіння, їм тільки треба побажати і попросити вітру і він підніме їх і віднесе туди де їм буде добре померти. АЛЕ ЩО ЦЕ! Ааааа. Це дурна прибиральниця, вона змітає листки і спалює! Вбивці!!! Краще людей у мішки, а листочки то ще не мертві, вони ще хочуть політати. Бридко на це дивитись.
Іду на кухню і довго вирішую що мені робити з картоплею, хоча і так на перед знаю що я буду робити. Щось дільне, мені лінь робити тому я просто кидаю її у духовку і хай печеться на здоров’я . Тепер можна знов перекурити, але тепер я курю і дивлюсь у вікно. Ненависть до людей пропала і я відчуваю свою вищість над ними. Я ж то розумію що листя ще живе , а вони ні! Я вищий! Але на скільки! Затягуюсь і задумуюсь над цим новим питання, яке вийшло десь з середини себе! А дійсно хіба я вищий? Я ж не розумію нічого що відбувається навколо мене! Чому осінню з дерев злітає листя? Чому весною воно знову росте? Чому трава не бореться за існування, а просто засинає, чи відмирає щоб потім відродитись! А може люди це також трава? Вони живуть а потім помирають і знов приходять. Тоді є вищі, хто так само, дивляться на нас як ми на траву. Ну і хто це?
Ці роздуми не дають мені заспокоїтись, і виводить мене з цього станку певний запах. А це ж картопля! Трошки обгоріла ну нічого я і таку з’їм. Мені ж просто треба підтримати сили і все. Ну і про що я думав? Про травичку. Дійсно! Вона така гарна і зелена і м’яка на дотик, але буває і жорстока що колеться, але навіть цей укол приємний. А чому приємно? Бо це робить не зі злим наміром, а просто так по природі. Інша справа люди, вони жаляться просто від того що їх наповнює злоба. І чому природа допустила, що людей так багато? А здається вона все таки візьме своє! От тільки коли? Надіюсь скоро, я хочу побачити як буде очищатись Земля. А якщо ніхто не прийде? Тоді піду я!
Картопля закінчилась, можна і чайку випити. Так берем горнятко і наливаєм… Ага чайник порожній .Чогось мене це не дивує. Ладно так водички поп’эм. Так мабуть і буду завжди лінивим і ніколи нічого для себе не зроблю…
Так стоп! Я не зроблю – інші зроблять! От тільки попробуй тих інших побачити! Вони весь час у темряві і виходять тільки тоді коли ти цього навіть не сподіваєшся. Та й відповіді у них тільки породжують ще запитання. Але чим більше я буду питати тим більше я буду думати, а чим більше я буду думати – тим більше зрозумію. Ну так хто вони? Охоронці рамок думок? Помічники? Чи навпаки сили які нам шкодять .Напевно це все таки такі дивні сотворіння, що у них всі ці якості поєднуються. Вони вищі над нами бо не хочуть нічого ділити, а лишають все як є. А ми хочемо поділити на біле на чорне на сіре… Ну все голова квадратна ,а вони не з’являються. Це означає , що треба передихнути після таких важких думок.