Сонце заходило за обрій, залишаючи за собою чотири довгі тіні. Вони височіли на склепі і низпадали вниз по горбочку. Ці тіні завдячували своїм існуванням чотирьом постатям, які тихенько сиділи на пагорбі і дивилися як гасне сонце. Перша постать була вдягнута у чорні пошарпані джинси і чорну сорочку. Ця постать мала довге чорне волося, яке завивалось на кінчиках, і карі очі, з яких виблискував сум по невідомому. Це був труп. Так, саме труп. Тіло з розумом, але без душі. Він був мертвий і продовжував існувати, не розуміючи причини свого існування, і померти він не міг.
Друга постать була вдягнута у темне пальто. Комір був піднятий, довге біле волося було розпушене і лягало зверху на комір, закривало майже все лице, було видно тільки темні окуляри. Ця постать сиділа згорблячись і ніби від холоду затуляючись своїм пальто. Руки були у перчатках. Це був вампір. У такому одязі і у такій позі він ховався від останніх променів сонця. Він був високим і дуже худим. Тіло з мозком і з душею, яка знаходилась у обіймах демона. Він також існував і тако ж не міг померти.
Третя постать була одягнена у просту сорочку і темні джинси. Волося було коротко підстрижено і на обличчі виділялись скули, які весь час бігали то напружуючись то розслабляючись. Погляд чорних очей ніс смуток і стах, страх перед глибиною цієї чорноти, хоча вона була лише оманою. Ця постать сиділа вирівнявши спину і впершись руками у землю. Вона дивилась на сонце і не примужувалась від яскравих променів. Це був некромант. Навіть не некромант а тільки адепт в некромантію. Хоча навчання закінчити йому навряд чи вдасться. Тіло з розумом і душею, але так само бесмертний. І він так само тільки існував і не міг померти.
І остання постать четверта. Вона сиділа у незвичному для наших часів балахоні, як у монахів. Хоча балахон може тільки вгадувався у тому лахмітті. З цього лахміття виглядали шматки тіла і кісти. Шкіра подекуди просто звисала з голих кісток. Пів лиця було закрито повязку, а пів ще було більш-менш добре. Потускнівше око дивилось навколо з якоюсь нудьгою і байдужістю. А половина лиця, яка не була схована повязкою, так і світилась байдужістю до всього. Це був зомбі. Звідкіля він взявся і чому прибився до цієї компанії було не відомо.
Ось і всі чотири постаті , які і утворювали ці тіні, які вже давно зникли поки ми описували цих чотирьох. Тепер вони сиділи у напівтемряві і кожен роздумував про щось своє, ну хіба може зомбі взагалі не роздумував. Ця весела компанія збиралась тут кожен ввечір і кожен ранок. Вони приходили на пагорб і мовчки сідали і дивились як заходить або навпаки сходить сонце. Деколи або адепт або труп приносили вина, тоді вони тихо сиділи і передавали вино один одному. Навіть зомбі брав вино і пив. У ці моменти, коли він пив, то здавалось що тіло його стає таким як було колись, байдужість зникала з обличчя, а шматочки шкіри більше були схожі на шматочки тканини, які довершували фантастичний наряд зомбі. Відомо що у склепі, який був у них за спинами, жив вампір і зомбі. Вампіру було спокійніше коли коло нього хтось був, навіть якщо той хтось зомбі, який нічого не говорив ,ніколи. Де проживали ще два наші персонажі не було відомо, але скорше за все вони проживали у містечку що був поряд і там мабуть працювали. Бо ж тільки вони мали «людський» вигляд і могли ходити між людьми. Вампір міг але тільки у ночі, а зомбі і в ночі бажано було не попадатись у чиєсь поле зору. Збирались вони всі тут частенько, але ще ніхто з них ніколи не відкривав рота. Їм було і так все зрозуміло. Всі вони не розуміли чого їх тримає земля, і чого за ними не приходить її величність Смерть. Ну може зомбі про то не думав, він лишався загадкою. Але ось одного похмурого вечора, коли важкі хмари закрили сонячне проміння і не давали насолодитись смертю сонця, вони зайшли у склеп і розсілися по не зручних кам’яних гробах. Труп дістав фляшку вина, а вампір, відкривши один з гробів, дістав ще з десять пляшок. І саме тут почалась їх розмова.
Труп розклавшись на кришці гробу, і по домашньому сівши у позу лотаса, обвів поглядом всіх співрозмовників. Всі вони посідали, або полягали приготувавшись насолодитись одною з історій. Труп провів рукою по свому волосю і прийнявся було щипати свою бороду, але згадав, що недавно її збрив. Тому він найшов своїм рукам іншого застосування і обійняв ними одну з фляшок. Глухий звук – бах і фляшка відкоркована, а червоне пойло полилось у темну горляну. За його прикладом всі відкрили по фляшці і зробили по добрячому ковтку. Все було готове до розповіді. Навіть свічки перестали мерехтіти і завмерли у чеканні початку історії.