Хто я ? Навіщо я…? Де я в загалі знаходжуся ? Може відкрити очі і роздивитися все навкруги ? Так і зроблю. О чорт ! Чому так страшенно болить голова? Так я і думав: я дома. Так, ось моя кімната, моє ліжко (чому так болить голова!?), моє нікчемне життя. Почався ще один безглуздий день, який треба проіснувати. Знову треба іти на роботу, де кожен вважає себе великим начальником ,не зважаючи на недостаток розуму. Роботу , де кожен хоче тебе принизити , а потім без мила залісти тобі в душу, бо думає, що це необхідна процедура. В більшості випадків я не звертаю на це уваги, але бувають і винятки. Хтось казав, що кожна істота виконує свою місію на землі, а от одного я допетрити не можу : для чого людина? Людина вміє лише шкодити, і якби тільки собі.

Все, досить скиглити!
Треба підніматись.
Чого б це мені з‘їсти? Тааааа … напевно прийдеться купити щось по дорозі, бо в холодильнику пусто. Грошей до зарплати лишилося тільки на дорогу. А їсти та хочеться. Ну що ж , піду пішки. Часу ще в досталь.
Яке свіже повітря. Вітер лагідно обдуває мене прохолодою і дерева потріскубть з просоння гілочками. Я не йду. Мене щось ніби підняло у повітря і несе. Несе, як вітер пожовкле листя : крутячи і кидаючи зі сторони в сторону. Ось молода жінка ,яка пробігла повз мене , так щиро і ясно посміхнулась мені. Можливо я їй сподобався? Та де там, кому може сподобатись такий, як я. Жалюгідне створіння без віри і ідеї. Одне радує : мій шеф гірший за мене. Це нице і підле створіння, як воно полюбляє знущатися надімною. Може послати його куда подалі і податися в довгу подорож, щоб про мене забули? Та для цього і не треба кудась їхати, ховатися. Мені вистачить день не з’являтися на людях , і все. Ніхто не згадає , що я взагалі існую. Я нікому не потрібен. Самогубство? Це вихід!? В принципі не так і погано покінчити життя методом прижка з криші, або того самого тільки не очікуваного прижка під машину шефа, цього Гітлера-недоростка, щоб хоч перед смертю помститися за всі його знущання. Як ви знаєте помста придурка – страшна річ. Я собі навіть не можу уявити до смерті перелякане лице того фашиста, коли він їде за кермом свого „Мустанга” і тут звідкись йому під колеса попадає той тихий робітник, який витримував гістаповське керівництво, на грудях у якого передсмертна записка з провокуючою інформацією проти того самого шефа!
Так , ця жертва того б вартувала. А де ж поділася книжкова відвага, хоробрість і інші речі, що є невід’ємною частиною смерті героя, смерті зі зброєю в руках, після якої потрапляєш до залу Волхали, де хоробрі будуть жити вічно???
Ні. Суєцид – занадто просто. Життя для чогось данно. Отже для чогось його треба прожити. Прожити з гідністю і зрозуміти мету свого перебування на цій грішній планеті.
Так , справді, жити варто. Потрібно спіймати свій шанс і не спустити його. Довести собі що не зря ти ходив по землі і вдихав повітря. Не можна гаяти часу. Його в нас не так багато, щоб ми могли просто спостерігати як він нестримно летить у перед.
Скільки є прекрасного на світі що я і не помічав. Навіть те, як встає сонце. Кожен раз ти помічаєш щось нове у цьому, можна сказати звичному і , на перший погляд, однаковому процесі.
Так , вирішив! Треба все міняти. Все! Першим кроком буде те, що сьогодні ж піду до шефа і все йому вискажу, все, що я про нього думаю. І головний біль зник. Накінецьто в мене все наладиться!
А це ще що за чортівня?!? МУСТАНГ?????!!! НННІІІІ !!!!! ААААА…………