Коли сум налягає на власнії очі,
Я згадую й плачу по тобі щоночі…
Коли бачу крайнебо я сонця світило,
Я згадую щастя незвичне мірило.
Я бачу ті барви у дивному сяйві,
Я бачу це світло нестримно звичайне,
Воно надихає, воно промовляє..
І голосом ніжним тебе проклинає..