щось би написати….так хочеться щось написати….
написала…й стерла….бо якось не пішло…тобто пішло…але не так….
хто я?я – людина…більше вам знати непотрібно зараз….писати гарно я не вмію…..пишу як пишеться….не більше й не менше….
я можливо напишу маленьку історію зараз….якщо напишеться….
жило собі одне створіннячко….воно було дивне від початку…а кінця його ще нема….створіннячко це виникло в цьому світі помилково…одна клітинка у всесвіті була помилилась…і на тобі….і хто міг тоді подумати, що ця помилка змусить світ рухатись….
так ось…це створіннячко….воно з вигляду було смішне….тай з середини також….тому люди незавжди могли його зрозуміти….або навіть не знавжди хотіли його зрозуміти…..тож що йому лишалось….воно пристосувалось….на скільки це можливо….воно навчилось у веселій компанії бути веселим…у сумній – бути сумний….воно навчилось не показувати всім підряд своєї особливості….всі ці люди – кожен по-своєму божевільний трішки або сильно…і майже усі намагаються те своє божевілля приховати…а створінняко не могло цього зрозуміти….але вирішило, що й йому теж так треба вчиняти – щоб його сприймали як належне….
воно було надзвичайно рухливе й енергійне….й приводило в рух усе, чого торкалось…..воно з часом розівчилось сумувати у всіх на очах….воно тепер виглядало тільки радісним – бо помітило, що так людям більше подобається….і так воно жило довго довго….поки не настала мить….
в якусь мить створіннячко подивилось на світ зовсім іншими очима – відкритими…..і побачило, що не все так чудово…що в світі ще багато чого треба змінити…створіннячко помітило, що через те,що постійно посміхається – посмішка його втратила зміст…вона стала пустою звичкою…пустою…і це дуже його засмутило…..і тоді воно задумалось над брехнею….так, воно завжди вміло добре брехати…адже так воно жило….і так забувало де воно серцем….і це було так легко….але ж чогось забракло тієї однієї миті….
так…тієї миті все змінилось…..створіннячко вже не могло дарувати людям свою пусту посмішку….а точніше – воно більше цього не хотіло…. воно вирішило для себе що досить….що то не то….для нього….і що це безглуздо…..воно зрозуміло, що не воно дивне бо інакше ніж всі, а що дивні всі хто однакові…..воно перестало боятись не вписатись….і стало робити те, що хоче й коли хоче….і це дарувало йому посмішку…справжню…непусту…і воно звісно ділилось нею з оточуючими….доречі про оточуючих…серед них лишились ті,хто зміг зрозуміти створіннячко..й прийняти його божевілля й дивину, не властиву цьому світу….хоч вони й не завжди могли його зрозуміти…та вони були поруч…і цього,повірте, було достатньо…..
без брехні…не всі…далеко не всі можуть жити без неї…та наше створіннячко-воно ж таке особливе….воно зуміло….воно зрозуміло, що може розбитись об власні правила – тож воно викинуло їх геть…стерло….воно зрозуміло, що нема чого чекати – треба діяти…і не второпало троха – воно ж сама рухливіть,то як могло стільки часу жити без помітної дії?без безглуздих вчинків?воно ніби жило в тюрьми всередині правил, які саме для себе створило….та тепер вже все…тепер нема чого….і все змінилось….
створіннячко тепер знаю, що може бути ким й чим захоче…що слова “неможливо” для нього просто не існує….якось воно сказало оточуючим: життя – то мить – тож проживіть її….хтось посміявся…хтось прислухався…та всім запали десь всередині ті слова…й створіннячко знало, що прийде мить і вони зрозуміють…..аби не було пізно…хоча…якщо то справжнє – то завжди є й лишиться…а значить “пізно” не буває….
вам цікаво, де наше створіннячко зараз? а воно зараз зірочка…так так…я не жартую….йому схотілось відчути,як воно – світити на небі вночі – так воно й зробило….слова “неможливо” ж не існує :)