є люди, які просто не здатні спокійно жити….
ми належимо до таких людей…..
погано це чи добре? судіть самі…..хоча якщо ви не пробували жити так й інакше, то як можите судити?
так, ми не здатні жити спокійно…та ми й недуже цього прагнемо…хоча деколи….
ми робимо одне…й інше….одне…й протилежне тому….
часто ми говоримо одне…в наступну мить вже робимо інше….й це не значить, що думка змінилась….просто часом ми не здатні зробити так ,щоб слова бути рівні діям,а дії – словам….
навіть більше…часом ми не помічаємо що робимо…або не помічаємо що говоримо…або навіть не помічаємо що відчуваємо….
до певного моменту….який усе міняє…так, такий момент завжди є…..
люди кажуть: “пливіть за течією…”а ми не робим так….
люди кажуть: “боріться, йдіть напролом течії весь час….”а ми й так не робимо…..
ми нездатні зробити саме так чи саме інакше….ми не обираєм одне з двох….ми йдем то за течією…..то проти неї…а наступної миті знов за нею…..
чого ми слухаємось?часом прислухаємось до серця….а наступної миті вже до мозку….а потім знов до серця…..й знов й знов…..серце…мозок…серце…мозок…..то хто переможе? ніколи ні те й ні те….бо ми не здатні жити спокійно….
нам потрібен рух….нам потрібні думки…нам потрібні відчуття….і все одразу…і все поокремо….
здавалось вислів “Їм потрібно зовсім небагато.Хіба що – півсвіту в кишені” саме про нас….та й це не зовсім так….ми здатні зупинитись на мить….й нам не потрібен весь всіт…й навіть половина його…нам потрібне своє….інша справа, що для таких людей, як ми, того свого досить багато у цьому світі….
бо ми любим й те й інше….бо нам потрібне й таке й сяке й ще отамте фіолетове…..
ну що тут скажеш…ми не здатні жити спокійно….
отримавши одне з того свого ми трішки заспокоюємось….на мить..але не відкидаємо усе решта….але й це вже від себе не відпускаєм….ні,ні….
і так, у нашому житті з кожною миттю все більше усього…усього того свого….
але не все так просто….адже те своє ще треба побачити…помітити….вчасно…адже воно може піти-й так важко повернути…..часом ми живемо собі….отаково..неспокійно…живемо…живемо…..і в якусь мить помічаємо щось таке своє поруч….та ми так довго жили не помічаючи….чому помітили саме зараз?і що тепер робити, коли усе непросто?хм….відповідь для нас одна-не заспокоюватись…бо заспокоїтись нам всеодно не вийде….часом ми живемо собі….й помічаєм щось занадто своє поруч…настільки своє, що це аж лякає…..адже це завжди можна втратити….то може просто не давати цьому взагалі наблизитись? але чи це варіант? адже це двосторонньо….хтось боїться…хтось ризикує…а ми й те й інше….почерзі….та що робити зараз? як з цим жити ?як відповідати на свої й чужі питання? усі ми вміємо брехати..або хоча б просто не казати правду…та хіба так легше?думаєш, якщо не підпустити то не втратиш? або ні…інакше…думаєш якщо не підпустити то заспокоїшся?хіба…ми ж не такі…ми ж так не вміємо….адже поки є питання то нам потрібні відповіді…адже ми не здатні жити спокійно….то може краще йти проти страху того разу?адже може бути боляче потім а може й не бути….а для нас…для нас може й те й інше…це ж ми….”відкладемо це питання на потім…”- скажеш ти…..”колись скажу….” – скажеш ти…..й понадієшся що зможеш це втримати….а чи зможеш? може давай вирішувати прямо зараз?але тепер вже точно?щось одне,саме своє?готовий?ні?так, це для нас не проблема…ми ж не здатні жити спокійно….нам не вперше щось вирішувати тут й зараз….правда?це нікуди не дінеться…нікуди…поки не буде відповіді…..бо ми такі….ми не вміємо тільки думати чи тільки відчувати чи не робити ні того ні того…..ми – все одразу…і це часом зводить з розуму…й не дивно що ми божевільні….адже ми не здатні жити спокійно….