вечір….крісло…моя дупця на ньому….на столі горнятко в горошок – веселить погляд…
грає пісня…не поп…й не рок….тай навіщо ці рамки – грає просто гарна пісня….
тож вечір…я сиджу….й пишу ці слова…..про що я зараз думаю? питання, яке ще ніхто не задав….чомусь….
чомусь часто питають “що робиш?”, “де ти?” і є купу формальних таких…та чомусь так рідко питають “про що ти думаєш зараз?”…а відповідь на це питання куди цікавіша за попередні…
хоч ніхто й не питав…та я відповім…ну…принаймні спробую…..
думаю про вчорашній день….про той дах, де я була….про тих людей, з котрими я була….про ті відчуття, які подарували гарний настрій учора…..
правильно..неправильно….правдиво…неправдиво……стільки слів…..а сенс даруємо їм ми….і не завжди такий як є….ну що поробиш….
так, в мене в голові зараз неправильні думки….хоча можливо в якийсь інший момент в якійсь іншій точці вони були б правильними для мене…..а що з тим робити…?ніхто не знає, бо ніхто не чує моїх цих думок….
Незнаю…завжди вважала,що коли про щось дуже щиро,впевнено думати і подивитись в чиїсь очі,очі які тобі дорогі,вони можуть прочитати,те що ми сказати не можимо,чи просто не хочемо,чи просто не випадає можливості….та вони можуть,я впевнена,часто я сама їх бачу…Тому інколи дуже зосередженно на когось дивлюсь…стараючись шось передати,можливо і не важливе але справжнє,таке якого в словах нема….В словах взагалі мало шо є,букви,букви,знаки,словосполучення,так і живемо))) Отже повертаємось до того місця,до тих людей,до тих емоцій,які переповнювали всіх хто знаходився тоді поряд,зовсім різні,мало знайомі і добре знайомі обличчя подарували частинку свого дня…і разом з тим частинку себе…частинку свого світу,який на той момент став одним цілим…І ось я сижу на девяти поверхівці,рада втікнути від хаосу буденногго дня…спостерігаю за будиночками,сантиметр завбільшки і уявляю що в кожному них хтось живе,можливо пє,співає,кричить,плаче,радіє,кохається,працює,можливо навіть помирає чи народжується,можна уявляти багато,в такі моменти здається ніби ти взмозі зупинити час… Хочеться залишитись там жити,там де душевна гармонія і всіхї хто нам потрібен теж забрати,та не факт що все тоді залишиться таким як є,можливо воно втратилоб свою особливість якби булоб інакшим)Та ми обовязково туди повернемось,зважаючи хочаб на те що забули здійснити одну з своїх безглуздих мрій,яка несе в собі щось дуже важливе,адже не всім для щастя портібно багато….Кусок неба,сонця і зупинений час ненадовго))
якщо один є, а скучила за двома іншими….значить щось той один робить не так……адже він ніби насправді важливіший….то невже не може компенсувати?та де там…зараз і себе компенсувати не може…не те що ще двох……і то не моя провина……не винна, що скучила….
мене важко образити…мене легко образити….мене образити так само легко як і важко……хто знає, той пойме…..
та не про то зараз……гіпноз-велика сила-неперевершена……відчути це на собі-це шанс подивитись на все інакше……
В ночі до мене прийшов бігімот….прийшлов сів і сидів,не заважаючи,просто сидів,незнабю шо йому було від мене потрібно та вигляд внього був вельми поважний і вельми серйозний,так ніби я йому винна,спочатку я старалась не звертати на нього увагу та він своїми габаритами заступав мені мій сон,прийшлось сунути,та нічого не вийшло,тільки в сні може прийти думка сунути бегемота який важе паро тон,та коли я так подумала вигляд в нього був засмучений…..прийшлось вибачатись,розуміючи що зайва вага це мабуть його болюча тема….Поставився з розумінням,але так і не вступився з стільчика….ну так бігімот і залишився спостерігати за моїми кіноснами,інколи я помічала шо він жує щось схоже на попкорн але коли поверталась він завмирав,так як і нічого ніби не їв,мабуть не хотів ділитись….мабуть жмотина подумала я)Мабуть цікаво куди він пропав,мене це теж цікавило коли він зник та потім виявилось що це він виходив в туалет)так і зжились ми з бегемотом на пару років,а може місяців,а може днів,а може годин,а може хвилин ну поки я включила свою хвору фантазію і строчила собі чи може їй,а може вам,незнаю кому вам,супермаркету може, таку от несенітницю…Якщо ви думаєте що мені пора на Кульпарків,то ні,ви помиляєтесь бо мій дім,друзі і сімя це повір те мені на слові набагато багато гірше,чи може краще….
можливості нашого мозку незмежні…кожен може бути ким схоче…якщо надасть можливість для розвитку свому мозку…..якщо використовуватиме його….хоч трішечки повніше :)
страх-він є….та з ним можна жити….з ним можна знайти спільну мову…..з ним можна домовитись-аби не заваджав жити :)
поки їхала додому-стільки думок промайнуло в голові…стільки версій….на одну тему….та жодна все ж не лишилась…поки…..хоча що може сказати троха спянівший мозок?
алкоголь…чому деколи він затуплює відчуття…а деколи навпаки загострює?як так?
дощ…..сильний…вітер…троха….ноги…босі…..музика…голосно….і просто танець…що ллється з самої душі через тіло…..і ти просто слухаєш…і рухаєшся……і ти вже десь не тут…..тобі так добре……затишно…..кожна клітинка-вільна…кожна клітинка-рухаєтсья під музику…..і погляд…він пронизує цю реальність…і потрапляє у зовсім іншу……а дощ все йде….і під ногами калюжі…….та це не лякає……це якесь єднання зі своїм єством…….це навіть краще за наркотик…та потім стає холодно…….
Тепле,жарке літо,спідниці,плаття,босоніжки,окуляри…люди ідуть ніби заповільнено,їм мабуть жарко спішити,тай ніхто нікуди не спішить мабуть,ця пора дозволяє їх розслабитись,задуматись відчути смак життя,задоволення від холодного ковтка води,який охолоджує все тіло…яке просто палає від сонячних променів…Тільки я як завжди кудись поспішаю…поспішаю на зустріч новому дню,новим відчуттям,поспішаю бачити тебе…Зранку,і не кажіть що 1 дня це вже день,для мене ще ранок,адже я не прокинулась сама а кидалась зранку будильником,значить ще ранок,значить мені потрібно щось робити… Знайома дорога,завжди мене дивує своїм вітром і прохолодою,ну бо звідкиж взятись прохолоді при такій температурі?пару ковтків свіжого повітря і я знову ожила,знайомий підїзд,знайомі двері,знайомий ти … сонце,вітер,трава,ми вільні…ми справжні
цей світ прекрасний….хоч він і вміє розчаровувати…..та можливо без розчарувань значно менше цінувалось щастя…..
я провела чудово два дні…..це було неперевершено…..ледве не запізнитись на електричку…та все ж встигнути….всесвіт просто хотів певно додати гостроти….бути поруч з людьми….хорошими….яких можливо тепер буду бачити дедалі рідше…..якщо усі ми попливемо по течії…..хоча ми завжди можемо усе змінити :)
ви знаєте…здається я знаю що допомагає людині не боятись…..мені здається я знаю……присутність людей…з якими почуваєшся безпечно….і не фізично безпечно….а скорше морально…душевно….так…саме душевно….коли душа почувається у безпеці навіть невідомо чому….страх просто зникає…..хоч те, чого ти боїшся – ніде не дівається…далі є…..але тобі безпечно…..
це відчутя безпечності…там, де, повірте, кому кому а мені було чого боятись….це відчуття безпечності моїй душі подарувала присутність двох людей….поруч з якими мені добре…..яких,якщо чесно, я навіть би воліла ні з ким ділити…як би це егоїстично не звучало…)так, в мене своє життя…в них своє….і пересікаємось ми нечасто….та коли вони поруч – мені так тепло…а моїй душі так безпечно….мушу подякувати вам за це….
ще одне відчуття…охарактеризувати яке можна словом, яке можливо навтіь зовсім до того не підходить…..апатія…позитивна апатія….яку чомусь назвали депресом отам….отам в палатці…..охарактеризувавши тодішній стан…..палатка…декілька людей…..гітара….два чудових голоси…ну просто неперевершені….незабутні…найкращі у світі…для мене…..лежиш…сидиш…і більш нічого не робиш…..окрім як граєш…співаєш…або слухаєш…а поруч ті, хто це розділяє з тобою…..кому так само дивно добре як і тобі……і здається ніби час зупиняється в такі миті….здається весь світ існує для твоєї естетичної насолоди…хоч навряд хтось ще може назвати це естетичним…..посмішка просто не може піти геть з обличчя….і ти просто не можеш думати про щось погане….тобі просто не може бути погано…бо тобі так добре…..і знов ж таки безпечно…безпечно душі….ти не думаєш…просто живеш у цю мить…..
так, в мене є мої люди….люди,котрі дбають про мене…котрі добрі для мене…котрі дарують мені миті…..і без котрих я просто не можу уявити своє життя…не можу такого уявити…..а двоє з них – я не знаю як вони зробили так…як вони змогли стати такою вагомою часточкою мого щастя при тому що я так рідко з ними бачусь……при тому, що я так мало про них знаю….не знаю як вони це зробили – вони чудові)як і усі мої люди…по-своєму….дякую усім вам, що ви є…..ви рятуєте мене….мою душу…якій так потрібна присутність….
світ дивний…інколи аж занадто а люди бувають ідіотичні інколи аж занадто,хлопці бувають розумні,дуже дуже рідко…їхнє знання математики,інформатики чи інших наук не дозволяє мислити більш широко і розуміти нас,тому вони тупі,тупі в усьому що стосується дівчат))можна бути впевненими що любий мужчина прочитавши цей абзац,можливо навіть в цей момент думає що тупі квочки це саме ми,особи прекрасної статі,і що логіка в нас не зрозуміла і не обгрунтована,та вся проблема в тому що в них логіка просто відсутня а ще вони занадто сліпі щоб бачити правду яку багато тупих квочок(так,так,замітим це не дискримінація)їм же і чешуть))або оргазм вдають чи задоволення)такі речі відваються щодня та вони такіж безглузді як те що зараз 2 ночі а під моїми вікнами під освітлення ліхтаря будують великий торговий центр,а потім будуть дивуватись люди чому сходи падають чи дах від грому зносять,ну шож надіємось шо всі робітники мають справку від окуліста і мені нічого не впаде на голову коли я буду проходитись поряд,бо освітлення легко кажучи не дужееее потужне,хоча можливо вся ця купка робітників насправді просто шукає романтики поєднюючи її з своєю фізичною роботою і потім разом сідають і зустрічають сонечко….
захід…захід сонця…це чарівне дійство…коли небо таке гарне…коли сонце обдаровує усе навколо такими крутими кольорами….і ти дивишся на це…і думаєш про щось хороше…так,обовязково про хороше…адже перед очима така краса……мммм…
люди різні….усі люди різні….та у всіх присутній ідіотизм…так чи інакше…з чиїмось ідіотизмом ми можемо змиритись…а з чиїмось – може змиритись хтось інший…..чийсь часом минається….чийсь посилюється…чийсь послаблюється….та він є….з цим треба змиритись або йти геть….
останнім часом я деколи не знаю що зі мною робиться…а навколо ліхтарики…
хочеться до моря……бути там з людьми, котрі подбають про мене з ніжністю….котрим хотітеметься подбати про мене…я знаю,що такі є….а море…море буде синім таким…..мяким…..воно відчуватиме що потрібно…..
сонечко….сонечко порадувало…як не крути….часом все ніби йде шкереберть..часом ніби нема що сказати…й думаєш – може від того скучно?ну мені то не скучно….бо поруч ти…..з тобою можна й просто мовчати…..та чи розумієш це ти?було гарно учора…..коли сонце сідає – все завжди гарно…..учорашінй день видався шаленим…стільки рухів…стільки слів…стільки рішень….звісно був і біль-та це був фізичний біль…..він неодмінно минеться…
а сьогодін новий день-він тaкож буде чудовим…почався з болю – значить завершиться фантастично – така рівновага завжди присутня :)
Ось зараз сиджу за несвоїм компом, й нога затерпла.Сиджу на підлозі,зате комп сидить на дивані. І обидвоє тим задоволені ніби. Треба певно додати, що сиджу й не в себе дома. І навіть не в себе в місті. І зараз ніч, ну але я випила була на свою голову каву ввечері-тож нічого не лишається як щось творити) Щось змінилось.Ну кожен день у світі щось міняється. Точніше навіть кожної секунди, бо кожен день – сказано було дуже згрубо. Людина прагне новизни. Щосекунди. Навіть коли не усвідомлює це. Я переконана, що якби два дні підряд були ідентичними – будь-яка людина остаточно збожеволіла б. Ну а що тоді скажеш про мене, якщо я й без того троха не того…
Дивитись вночі на дику вільну воду…просто сидіти й дивитись…і відчувати силу вітру, якому також не спиться…сидіти й думати…про все одразу…або ні про що…так і буває зазвичай в такі моменти….і це чарівно…
Сьогодні щось в мені змінилось…трішечки…не можу сказати що аж прям помінялись пріоритети…ну але проявилось бажання, натхнення до пізнавання чогось нового, до якоїсь нової діяльності..діяльності як тіла так і мозку…наразі ще не можу внятно сформулювати, описати цей стан – та це неодмінно щось хороше :)
Вечір,темно і холодно…мало шо розумію та багато шо відчуваю…бородьба з собою…різні частини мене переконливо боряться одне з одними….вони хочуть робити те що вони хочуть а інші просять заклеїти мені рота і звязати руки…щоб дойти до кінця,нікому не відомому але потрібному комусь,але мабуть не мені,я боюся його…і від того моторошно всім частинкам мене,та одні всеж сміливі хочуть боротись,кричати,трощити,руйнувати…просто руйнувати все що так довго нимиж і творилось…а інші мовчать…і вірять,в них завжди живе віра… все булоб простіше якби рішення саме впало на голову,та чекати його теж не вихід,думки зводять мене зрозуму,а ще вони настільки різноманітні шо я вже перестаю їх розуміти…якшоб я моглаб то сілаб десь на вулиці і запалилаб свічками великий знак хелп,та наврядче і це мені допоможе…а мої руки дуже хочуть діяти,мої губи дуже хочуть говорити,та вони звязані,вони заклеїні,бо я так захотіла!!бо я так зробила!!
Намалювала нігті салатовим лаком. Побула так кілька годин, і відчула гостру потребу намалювати очі – ну це, напевно, з надією сьогодні ще піти гуляти, та зараз не про те. Через ще трішки часу одягнена на половину по-домашньому, на половину у речі,придатні для гуляння, вийшла з дому й пішла в магазин. Купити яскраво рожевий лак – бо дуже забажала, щоб мої нігті стали такими. Повернулась додому з фіолетовим та рожевим лаками й почала стирати нігті від салатового.
Зараз сиджу, мої нігті яскраво рожеві. Як я і хотіла. Тому отак мені дуже комфортно, хоч так й не вдалось піти гуляти сьогодні. Тут тілкьи моя вина – нічого не заваджало мені піти гуляти самій. Та нвііть не самій, а з музикою. Колись я часто так робила. Тепер ж стала троха балована – звикла що поруч хтось є. І хто після цього скаже, що я не люблю людей?
Хтось таки посміє сказати. Та ця думка для мене неважлива вже. І ці слова не зроблять мені боляче вже. Бо я вже чула це. Бо я знаю, що це неправда. Who cares…
Щастя доступне сім днів на тиждень – і я це знаю. Кожен день може стати щасливим, якщо дозволити йому це :)
все це неправда,в мене ненамальовані зараз нігті=))але я не обманюю,чесно…й взагалі кожне слово, написане тут на на стільки правдиве, ан скільки й брехливе – все залежить від того, як ви на це подивитесь, й життя-воно таке саме :)
ні,я не погоджуюсь з нею,другою частинкою мене,тобто моєї фантазії,ні,вона це не витвір фантазії це дівчинка яка живе зімною,хоча ні,покищо не живе,а може це просто я,друга я,чи перша,ви маєте розум шоб думати,той думайте поки хочеться))))