Моє життя таке коротке,
нема проблем, нема турбот
лишається, лиш тільки жити і миттю щастя дорожити,
Бо кожен день несе нам світло
І каже нам «Живи мене!»,
Та ми існуєм не живем, як сірі роботи щодня.
Ми йдем дорогою своєю із дня у день, із року в рік
Міняєм тільки одяг, мрії,
Та є щось більше за пусті слова й матерію прошиту наскрізь
Це Богом дане нам життя,
Що дано нам лиш раз,не два
Та ми не бачимо, як сходить сонце,
Як сніг кружить і тає,
Як ніжно листя шелестить,
Як місяць пісеньки співає…
Ми вірим в те,що тут ми гості,
Сьогодні є, а завтра ні.
Можливо, так ми гості в світі,але
Живім, як хочем ми…
Давайте, будем дійсно жити
І миттю щастя дорожити,
Бо зараз ми герої п’єси,
А потім бац, прийшов антракт,
Тоді вже оплисків не треба, ні квітів, ні життя для нас.
Тоді захочем ми вернутись,
Обняти маму, хлопця чи дівча,
Доїсти калорійну їжу,
Що дасть нам 20-кг жирів,
Включити музику на весь будинок,
Спонтанно відповісти ТАК,
Відкрити очі зранку й оцінити,
Що незважаючи на все я ще жива і ще геройка п’єси!