Привіт, вибач, що я трішки тебе забула, відбулось багато змін в моєму житті. Я знаю, що зовсім не заслуговую на троє вибачення, але просто вислухай… Знаєш, відколи я тут, в США, я зовсім забула про особисте життя, я цілими днями танцюю. Я не скаржусь, мої зусилля були не марні, я відкрила свій спортивно-танцювальний клуб – «Кірєша» і дуже цим дорожу, але я забула, що треба сповільнити хід, бо життя – це не тільки кар’єра. Ось саме з «Кірєши» все почалося. Я вже 5-ть років є керівником цього клубу, до мене приходять різні люди від дітей до дорослих, ми беремо участь в різних танцювальних фестивалях, складаємо танці. В мене такі групи, які не належать до «високого суспільства», вони всі з вулиць, танець для них це багатство… Я створила навіть свою рекламу в газетах і просто постери, це просто вже вершина моїх мрій, але виявилось, що це не є тією вершиною…

Одного дня до мене прийшла молода пара трохи старше за нас, їм десь було 23. Вони прочитали моє оголошення в газеті і попросили, щоб я навчила їх танцювати танго, яке вони планують затанцювати на своє весілля. Я вагалась, бо і так не маю часу, але вони запропонували хороші гроші, а гроші це те, від чого я не могла відмовитись. Сама розумієш, що діти з вулиці, це не прибуток, а мрія і натхнення, яке викладає в танець значно більше ніж ця пара грошей. Але я погодилась. До весілля 3 тижня… На наступний день вони прийшли на заняття і ми почали з найлегших кроків, успіхи були, але вони танцювали ніби боялись доторкнутись чи відчути один одного. Через 8-м уроків я почала вчити Майкла і Хіларі, як потрібно показати історію танцю, наскільки важливий закоханий погляд, почуття, які через рухи віддаються один одному, але чомусь не виходило. Залишилось декілька днів і ось одного дня на урок прийшов один Майкл, сказав, що Хіларі поїхала на примірку плаття. Попросив, щоб я навчила його відчувати партнерку. Ми почали танцювати – це було так ніби я вдихнула і не могла видихнути повітря на протязі цілого танцю, він був такий відкритий зі мною, ніжний і впевнений. Я протанцювала з ним декілька разів і він сказав, що він поспішив з вибором, що на світі є людина з якою йому значно краще просто танцювати і дивитись в її зелені очі, ніж з тією з якою він робить майже все і скоро… Ти можеш уявити? Я знаю, що в мене не може бути все просто! Ти завжди мені казала, що жіноча доля не може бути легкою…
Ось, на наступне заняття вони прийшли разом, почали танцювати, але в них не виходило, бо Хіларі завжди хтось дзвонив і вона ніби серйозно не ставилась, до танцю. Майкл рознервувався вони посварились і Хіларі пішла. Я стояла просто шокована, бо до їхнього весілля 6-ть днів, а вони вже сваряться за таких дрібниць. Майкл сів на крісло і почав говорити, що це можливо перед весільне переживання, або просто неправильний вибір, із за якого ми будемо шкодувати все життя… Я його заспокоювала тим, що все буває, що вона переживає, бо кожна жінка хоче, щоб все було ідеально ще й в день свого весілля. Це ж дуже відповідальний день і все потрібно продумати до останньої дрібнички. Він помовчав деякий час і попросив приходити на уроки, які я веду з своїм складом, я погодилась. Він приходив дивився, як ми танцюємо і одного дня попросив провести мене додому. Я дозволила, бо він сказав, що через 2-а дня він буде вже чоловіком, який має жінку і повинен буде закрити очі на волю. Ми йшли та говорили і поцілувались, я вже й не пам’ятаю коли в останнє когось цілувала, але це був напевно найнезабутніший момент за останні 8-м років. А потім він мене просто обняв і ми простояли так десь 30-40 хвилин, ми просто мовчали. Забули про всі наслідки, проблеми, наших дій, але можливо в такому спонтанному ритмі і зародилось між нами кохання. Вони перестали приходити на уроки, до весілля залишилось 3-и дня, а їх так і не було. Потім коли вже був останній день моєї надії і віри в те, що Майкл, хоча б прийде попрощатись, я вже не чекала. Але він прийшов, сказав, що це його «мальчішнік», який він хоче провести зі мною. Ми пішли в ресторан, тоді зібрались і пішли до мене додому. По дорозі почався дуже сильний дощ, але для нас це була ніби музика. Ми почали танцювати танго, всі мокрі, ми крутились, цілувались, обнімались. Наше волосся було таке мокре і було так гарно коли він крутився, і це мокре волосся пускало бризки… Ми робили кроки по воді, наш одяг промок, ми стали, він обняв мої руки і сказав, що незважаючи на жодні обставини він закоханий в мене і буде завжди кохати тільки мене, що одружується з Хіларі тільки із-за дитини, якою вона і маніпулює ним, що він не думав, що я стану для нього настільки важливою і любимою. Я стояла і просто мовчала, я не сказала про те, що кричали всі мої почуття…
Вони одружились 14-го лютого і затанцювали своє танго, коли вони його танцювали я проводила розминку і плакала від того, що втрачаю, те що мене оживило. Мене ніхто не розумів, я просто плакала, мені було так важко, як тоді на твоїх похоронах. Мені надоїло тільки відпроваджувати і втрачати всіх… Я змучилась!…

Тоді я дізналась, що Хіларі з Майклом і ще ненародженою дитинкою померли в авто катастрофі по дорозі в аеропорт, з якого мали полетіти в свою весільну подорож. Я це взнала, від її мами, яка всім знайомим повідомляла, про похорон. Знаєш, я знаю, що в тебе все добре, бо ти в справжньому раю і заслужила на безтурботне життя, тому хочу тебе попросити, щоб ти передала Майклу, що я його полюбила. Скажи, що якщо кохання буває тільки раз, то наше кохання вічне і буде жити вічно, але не зараз, нехай трішки мене почекає. Матусю, я не можу танцювати, все я перетворилась на людину, яка не живе, а виживає, яка має скляні очі і професійну картку на шиї. Останній раз я танцювала в той день коли ховали Майкла, я вийшла в 11-тій вечора до себе в двір, бо почався дощ і почала танцювати. Я відчувала, як мене тримає Майкл, як ми крутимося. Я падала в болото, вставала і танцювала далі через силу, поки просто впала і мене забрала швидка. Так я тепер просто сижу в журі, бо не можу танцювати… Мені тебе так не вистачає і мені не вистачає Майкла, моєї подруги. Я боюсь жити! Я була 2-а роки в глибокій депресії, але тепер хоча б трішки можу спілкуватись з людьми. Але те, що мене не вб’є зробить мене сильнішою, правда? Ти ж мені завжди це казала, навіть тоді коли вже ледве говорила, так я все пам’ятаю кожнісіньке твоє словечко. Зараз в інтернеті відкрили журнал, для вільного друкарства і я почала писати там свої твори. Твори – це різні запитання на які я даю відповідь. Наприклад, одного дня я задала собі питання: якби мені залишилось прожити 2-і години, то з ким би я хотіла їх прожити. Я намагалось дати відповідь, але навіть, якщо я ще можу, щось хотіти, то це не можливо. Мамочко, я б віддала все, щоб він просто жив, щоб був щасливий з іншою, щоб я ніколи його не бачила, але щоб знала, що він живий. Коли я думала, що його одруження з Хіларі – це кінець для мене, я не усвідомлювала, що це тільки початок великого кінця.

Дякую, що ти мене вислухала, я знаю, що ніколи не була зразковою донькою і вже 10-ть років не приходила до тебе на цвинтар, але я дуже тебе люблю. Чому я почала посправжньому цінувати все, що мала тільки після того, як втратила. Чому, матусю, чому?…

Посилаю тобі своє фото, яке покаже всі мої переживання – це я в «Кірєші», мене щолкнув хлопчик з моєї групи, який фотограф і вірить, що у чорно-білому я побачу свій внутрішній світ та буду знати де саме моя рана і чим її лікувати. Тут моя рана – це серце, якщо ти його бачиш, то покажи Майклу. Цілую, з вічними думками. Твоя донька-вовчиця.

Я мрію про тебе коханий,
>Я мрію про тебе щодня,
Щоночі я мрію і знаю, що
Буду нарешті твоя.
Вісні я тебе розглядаю
Ти снишся щоночі мені.
З тобою я розмовляю,
А ти цілуєш губи мої.
Так хочу, щоб усе збулося,
Що снилося мені усні
Так хочу я,щоб твої очі
Належали тільки мені.
Я хочу, щоб знов опинилась,
Як тоді в обіймах твоїх
І щоб сказав ти мені
Так щиро, щиро про почуття до мене свої!

19.08.07