Присвячую моєму другові Д.
Ось ще один ранок… Знов грає та сама мелодія на будильнику. Дивлюсь у дзеркало, і там кволе нещасне створіння, дуже віддалено схоже на мене, болісно дивиться на світ ледь продираючи очі. З чашкою кави трохи приходжу до тями. Треба іти… Дорогою морозяне повітря ще більше приводить до тями. Ось вона, довгоочікувана доза нікотину у кров, мозок і у свідомість. Нарешті починаю думати. Але думати на парах бажання нема. Дістаю свій зашарпаний, але такий рідний блокнот для ескізів… почалося… Ніколи б не подумала, що ця нудна лекція з філософії надасть мені стільки натхнення! Окрім малюнку на аркуш виповзають незбагненні, але досит виразні рядки вірша… Думки впали на аркуш… Дивно. Невже я знову…. кохаю?! Ні, це не можливо… Неможливо! Мені стільки разів було боляче через це почуття… Ні! Неможливо… Але чому я про нього думаю? Чому я про нього пишу? Невже я знову стала слабкою та вразливою та втратила імунітет до кохання?! Невже сонце тепер знову ріже очі, а вода капає занадто голосно?… Невже…
Знов дорога додому… І тут – мерщій до комп’ютера! Шукаю тебе в АСІ… “Привіт! Ти тут? =)”….. “Привіт. Ні, його немає. Він десь пішов. Це його брат.”…
Дивно… Хоча, чого б це було дивно… Він вільний і ладен ходити де хоче і з ким хоче… Але ж ні… Невже це ревнощі?! Ні, нащастя не вони…, а що ж тоді? Незнаю. Без тями починаю займатися будь-чим, аби тільки зайняти свій мозок, аби не ним! Але все не виходить, валиться з рук, не лізе в голову! Рятують тільки цигарки, музика, яку він мені надіслав, яка так життєво награє наші з ним мотиви, та ще рятують оті сайти та форуми художників аніме… Хоча б там можна трохи вгамувати це дивне почуття.
Ось і ти! Як я тобі рада! Далі – звичайні слова, звичайні фрази про “як справи”, та “як настрій”… Але хіба не цього я чекала? Далі починаеться магія… Чому… Ну чому і як ти точно вгадуєш, що я хочу почути, що мені потрібно?! Ти екстрасенс чи психолог?! Хто ти?! ХТО?!…. ти… ти… “я кохаю тебе… так, напевне кохаю, але ніколи не відправлю тобі це повідомлення… Чуєш?! Ніколи!” … і видаляю… але ось що є правдою… ” ТИ мій наркотик, я в цілковитій залежності! Ти мій настрій! Мої радощі і сум! Моє натхнення і мої поразки! Мені зле без тебе! Чуєш?! Зле…” відправити… так. Він знає… він прочитав. Але це не кохання. Я не хочу більше кохати! Мені подобаеться це п’янке почуття, мені не треба більше обману, мені треба просто залишатися десь поблизу… але не кохати… Зараз моє життя і мій день набув свого сенсу… адже у ньому був ВІН…