Дощ в серці,наче прощання ніколи не скінчиться
На серці краплі крові,на пальцях – тремкі пелюстки
Чужі назавжди і ніколи цей дощ не допоможе нам
Цей дощ, який упав нам в серце і на щоки.
Осінній дощ на всіх обличчях і на плечах міста
Листки опалого щастя шелестять під ногами
Жовтіє усе жовтавістю суму,дощ плаче за тим
В моій душі, і сльози за нашим коханням, і за нами.
У світі чужім,де немає щастя та кохання
Ми живемо самотні,шукаючи пристановища та тепла
А осінній дощ хлюпає байдуже об наші душі
Показуючи нам марність наших блукань та пошуків.
Ми все втратили самі і нікого не звинуватити
За наші гріхи ми платимо самі цьому світові
В якому лл’є дощ з розчарувань,навіть тоді
Коли з неба,безтурботного неба світить Сонце.
Осінній дощ – холодний та заклопотаний справами
Упав мені в серце,на руки,на обличчя,на плечі
Застелив ліжко опалим листям для прощання
І поклав для розради чорний сумний місяць.
Ми прощаємося,ми нніколи не будемо разом щасливі
Ми благословили цей дощ, який сховав наші сльози
За дощем ми сховали наш жаль,сховали печаль
А у листі покинутим залишили наше кохання.
Розійшлися,розбіглися під осіннім дощем,що плакав
Полишили після себе марні надіі та сподівання
Загубилися наші постаті за пеленою дощових сліз
І листя покрило темрявою та забуттям наші сліди.