Висока стеля кімнати заставляла замислитись, який ти насправді маленький. Величезне вікно, що відкривало погляду зелене море густого лісу, покривали крихітні плямки різних кольорів фарб. З меблів були лише декілька стільців та стіл, заставлений немитими кружками спід кави та чаю, а також в деяких із них можна було знайти розбавлену фарбу та пензлі. На всіх стінах кімнати, аж до самої стелі, були розвішані картини. Там були і яскраві веселі пейзажі і похмурі морські краєвиди, веселі та сумні обличчя, мозаїки архітектурних стилів, та незрозумілі абстрактні замисли. По кутках були розкладені банки з фарбами та покриті простирадлами незавершені шедеври. Декілька мольбертів були розставлені по кімнаті в хаотичному порядку. З місця на якому я зручно вмостився та покурюючи цигарку попивав гарячий чай, було видно тільки один із них.

Він ще був білосніжно білий і з нетерпінням чекав, коли ж його розфарбують у яскраві кольори веселки. Художниця, мугикаючи собі щось під ніс, замішувала фарби на палітрі і напевне вже уявляла який сюжет зобразить на полотні. Вона різко повернулась до мене, думки прийняли буденне русло, погляд сфокусувався і весела посмішка заставила усміхнутись мене у відповідь. Напомацки я підняв кружку холодного чаю, її усмішка стала ще веселішою і я зрозумів, що гуаш з цукром смакує куди краще. Віднайшовши все-таки чай та розбавивши гіркоту фарб, я видавив з себе сором’язливу посмішку та витер лице рукавом і з інтересом подивився на пустий досі лист паперу. Вона розсміялась веселіше та повернулась до мольберту, зачерпнувши пензлем трохи фарби та закусивши кінчик пензля в губах.
Перші мазки пензля навели неясні контури віддалених гір, з’явились голі крони дерев. Не закінчивши їх, з’явились лінії дороги, потім декілька камінців. Якісь незнайомі, ще зовсім грубі, людські фігурки стояли вдалині. Напевне вони загадували, які ще їх можуть чекати пригоди на цьому шляху. Під якимось неправильним кутом, дорога пішла вгору, я зрозумів – це водоспад. Річку швиденько фарбували в голубі та білі відтінки, здавалось, що вона ніби зупинила свою течію щоб її красу змогли зобразити на картині. Появились дрібненькі, сірі крапочки, гори вкрили білосніжні вершини, на людях з’явились плащі, котрі нагадували розкриті крила. Почулось завивання суворої хуртовини, різкий вітер обдував моє лице, дерева зігнулись під натисками непогоди. Вдалині вимальовувались контури фортеці. Під моїми ногами скрипів сніг, легка сорочка зовсім не захищала від холоду, цигарка погасла, брови та волосся швидко вкрилось льодовим панциром. Вдалечині, здивовані люди махали мені руками, сильний вітер відносив їхні викрики кудись убік.
– А ти можеш намалювати більш теплішу погоду? – Почув я свій тремтячий голос. Сніжна фантазія, що охопила мене, миттю розтанула під теплими променями її усмішки.
– Звісно, можу.
Фарби водоспаду прийняли більш яскравіші відтінки, вода ніби ожила, вона відблискувала під промінням палючого сонця, котре з’явилось на картині. Плащі зникли, дерева перетворились в невисокі кущі з колючками. Контури фортеці, котрі були приховані снігопадом, набули нової чіткості, вже можна було розрізнити прапор, що майорів на самій високій вежі. Далекі гори були вкриті жовтими кольорами пустелі. Сухе, гаряче повітря дерло горло і дрібний пісок осідав у роті з неприємним, сухуватим присмаком. Водоспад перетворився на прозору тонесеньку смужку, біля котрої схилилась чорна птаха. Під палючими променями сонця, я продовжив шлях до двох людей що продовжували мені махати руками. Між нами проклало собі шлях перекотиполе, я все ближче підходив до них, але ніяк не міг розібрати слів. Небо стало темно відтінку, вітер посилився піднімаючи вгору коричневий пісок. Прийшлось зняти сорочку та зав’язати її на обличчя щоб якомога менше вдихати гіркого піску. Люди зникли у цій зненацька налетівшій бурі. Навколо залишились тільки темні відтінки пустелі.
– Можливо зелені кольори змінять твоє полотно на краще? – Почув, я свій осівший голос. Прийшлось обрати навмання кружку зі столу і змочити горло, та змити пісок що там залишився.
Зазеленіла трава біля водоспаду. Кількість води та яскраві кольори добавились до нього. На деревах, окрім густого, зеленого листя, з’явились невідомі плоди, котрі виглядали дуже смачними. Сонце ніжніше обігрівало землю, гори вкрились лісами, пролетіло декілька птахів з яскравим переспівом в дзьобах. На фортеці яскраво замайоріли різноманітні прапори та знамена. Я лежав на траві та насолоджувався запахами трав навколо. Сонце приємно гріло і в душі був абсолютний спокій. Знову почувся веселий сміх. Відкривши очі я побачив простягнуту долоню, взявши її – підвівся. Її яскравий сміх наповнив мене щастям.
– Ну що, пішли подивимось хто живе у замку? – Спитала художниця.