Склеп

Одного разу, на старенькому кладовищі, коли була ніч і світив місяць, попався мені на очі старенький склеп з міцними дубовими дверима оббитими сріблом. Цікаво, а чого його ще ніхто не обікрав? В теперішні часи навіть на пів згорілі свічки забирають з кладовища, щоб зранку продати на базарі. Підійшовши, щоб розгледіти цю пам’ятку минулих часів ближче, помітив цікаву штуку: місяць сховався за хмарку, а коли я відійшов він знову виглянув. Для впевненості, що це не гра моєї уяви, я походив дуди-сюди і знаєте це була не вона. Дійсно, коли підходиш ближче місяць ховався, немовби заходиш в якийсь інший вимір незвіданого темного всесвіту. При подальшому розгляді цієї схованки привидів, я помітив багато цікавих речей: двері були замкненні і не піддавались ні на які уговори та прохання, навіть ломик не допоміг. Звісно, кожна людина яка по ночам відвідує кладовище має мати в руках цей незамислуватий інструмент самооборони. Не мертвих бійся, а живих… Сама будівля теж була в хорошому стані, ніби дощ і вітри цурались цього Богом забутого місця. Трави теж було мало і то уся якась пожовкла і покручена. І що саме цікаве не було ніякої живності, навіть павук обминав цей склеп. Цікаво, хто спочиває в такому тихому місці? Ага! Брат Андрій, рік народження… Стоп! А року смерті, нема.

Ой, голоси. І кому це знадобилось серед ночі по кладовищу ходити? Сатаністи. Знову їм холодно, хреста запалять і мене зажарять. Піду сховаюсь, начебто сюди шкандибають. Не дають мені живі спокою навіть серед мертвих. Троє, в чорному усі, в плащах, страшні такі, повидягались тай вийшли на світ Божий у ночі щоб ніхто не побачив. І чому троє? Має бути шестеро.
О, брата Андрія помітили. Можливо їм і з дверима пощастить? Ось поближче підходять, ближче, а двері, а двері самі одкрились. Сатаністи в шоці. Я б також у штани наклав за таких обставин. Ну, зайдуть, чи ні? Зайшли, про щось шепочуться, звідсіля не розібрати. А двері за ними, хлоп, і зачинились. Довго не стихали крики і удари по міцних дубових дверях в моїй голові. А коли дістався додому, почали потроху стихати, а після кружки теплого червоного вина взагалі замовкли.
Після другого стакана теплого вина я вирішив розібратися з загадковим склепом. Почав розшукувати інформацію про брата Андрія, трійцю сатаністів, та загадковий склеп. Сторожі на кладовищі нічого цікавого не сказали, тільки якісь плітки про привидів та вампірів. Священики з навколишніх церков послали мене подалі. Правда один сказав щоб я попробував щастя в монастирях. В одному з відвіданих мною монастирів сказали, що допоможуть якщо я дам їм трохи більше інформації. Монахи доже добрий народ.
Почалась паперова робота, заліз в архів і почав перечитувати різноманітні вирізки з газет. Поки одного чудового дня не натрапив на цікаву статтю. Смерть сім’ї священика, було написано в заголовку. Сказано там про жорстоке кроваве вбивство цілої сім’ї священика, якого в народі усі любили і поважали, і звали його по простому – брат Андрій. Не виникало ніяких сумнівів це той самий. Далі йшов опис місця злочину: вбито дружину і трьох дітей, дуже криваво. Кров навіть просочилась на нижній поверх і залляла сусідів. На стінах були намальовані якісь дивні написи з жахаючим змістом. В вбивстві звинувачувалась якась сатаніська секта. Після смерті сім’ї брат Андрій замкнувся у підвалі й довго не виходив. Потім його бачили на кладовищі за будівництвом склепу. Усе, на цьому інформація з архіву закінчилась, настав час йти до монахів за допомогою. Після довгих спорів на рахунок довгого волосся і музики, ми дійшли до згоди. Добрі монахи розповіли мені історію брата Андрія. Казали що спочатку він був сатаністом і навіть дуже перспективним. Потім брат Андрій розкаявся і пішов каятись за свої гріхи до Бога. Бог, оскільки усіх тварів створених по своїй подобі, дуже любить, простив колишнього сатаніста. Брат Андрій закінчив якусь семінарію та знайшовши гарну жінку одружився. Потім влаштувався у церкву і став захисником Божого слова. Усе було просто чудово – як у казці, поки його не почали турбувати старі знайомі. Пакостили йому: пробирались до хати й перевертали усі хрести, підключали до системи водопостачання баки з червоною фарбою, малювали знаки та писали погрози. Але нічого не могло зламати віри брата Андрія, поки одного разу він не вирішив наставляти на путь істинний закоренілих грішників. Він вишукував одиноких молодих та дурних сатаністів і починав викорінювати сатану з їхньої душі. В гуртку сатаністів брат Андрій займав статус вербовця новобранців і йому не складало великих зусиль щоб перетягувати людей з темного боку на світлий. Паства бувших сатаністів росла і росла. І ті що сидять на вершині ієрархії сатаніського культу призадумались, їм потрібно було знешкодити затятого боголюба. І вони вирішили просто вбити усю його сім’ю, дуже жорстоко. Брат Андрій закрився в собі і усі вважали, що його віра не витримає такого випробування. Він подався до бібліотеки монастиря і набравши різних книжок про містику, в основному брав про те як загнати і ловити духів. Потім він збудував склеп на старому кладовищі, який я мав щастя знайти в місячну ніч. Після того як брат Андрій зник, монахи забрали його містичні роботи і розібрались в їх таємному змісті. Він трохи переробив пастку на демонів, там поправив знак, там добавив нові рядки до закляття.
А потім заговорив склеп так, що коли поруч проходив сатаніст склеп притягував його до себе, а коли він підходив ближче двері відчинялись і сила закляття манила його, коли глупе створіння попадало до середини, двері з грюком зачинялись, ховаючи в своєму череві нову жертву і ніхто більше не бачив невинного сатаніста, що мав нещастя підійти до старого сховку привидів так близько.
Довго я намагався пробратись до страшного склепу щоб дізнатись долю бідних сатаністів. Багато способів перепробував: і ломиком і богохульними словами, і згадкою про Сатану, і з різними чистими та нечистими предметами. Минали дні, а прокляті двері не відчинялись, я майже втратив надію попасти до середини, коли помітив одну маленьку розбіжність в замислуватому візерунку дверей. Там був отвір для маленького розп’яття, що точно повторював усі замислуваті форми цього символу. Я знову відвідав монахів і просив щоб вони дали мені таке маленьке розп’яття. Вони не піддавались ні на які уговори, потім просто мовчали, а потім запитували чи дороге мені життя на цій грішній землі. І знову пішли спори про буття людини. Розп’яття мені дали і не одне, благословили на дорогу, багато чого нарадили. Довго монахи проводжали мене сумними поглядами і приречено качали головами.
І ось я стою перед дубовими дверима прикрашеними сріблом, начіпляю різні амулети що нажив за своє маленьке життя. Але напевне вони не допоможуть. Тремтячою рукою я підношу маленький хрестик до отвору в дверях. З голосним клац спрацьовує потаємний механізм замка і важкі дубові двері з душероздираючим скрипом відчинились. Страшним смородом обдало мене з непроглядної пітьми, вчорашній сніданок рвався назовні. Переборовши приступ дурноти я увімкнув ліхтарика і рушив в пітьму. Під моїми ногами щось хрустіло і було страшно подивитися униз. Ще два кроки і я не міг рухатись далі, хрустка маса дійшла мені майже до пояса. Я направив свого ліхтарика на постамент і прочитав – “тут початок і кінець”. Двері зі скрипом зачинились.
Довго не стихали мої крики в місячній ночі, тільки кружка теплого червоного вина змогла заглушити їх.