Мені подобається червоний колір. Колір спілих вишень, яблук, машин, неонових вивісок міста. Червоно-криваві губи, що прикрашують усмішку незнайомої дівчини. Скажу навіть більше – я його просто обожнюю. Він бентежить мою уяву, загострює всі відчуття. Це немов ейфорія. Я шаленію коли бачу щось червоне.
Пройшло вже два дні з нашого знайомства. Коли я її вперше побачив, вона блукала нічними вулицями міста, милуючись барвами осені. Вітер ніжно грався з її волоссям і розвівав одежу, складалось враження, що вона летіла над бруківкою тротуару. Мене охопило дивне відчуття, воно піднімалось десь з глибин душі і тремтячими обіймами сковувало тіло. Це відчуття було мені добре знайоме, я знав що буде далі. Я підійшов, представився і після обміну люб’язностями запропонував провести додому. З близька її точена фігура з білого мармуру була ще більш привабливіша і жадана. Вона погодилася на спільну прогулянку, ми обнялись та полетіли нічними вулицями міста, милуватись яскравими барвами осені.
Я зачинив двері та запалив свічки. Вона розсміялась. Бурхливі почуття виривались з душі і здавалось від напруження пристрасті все навколо запалає. Я старався щоб ця ніч насолоди стала незабутня для неї.
Коли в вечірніх сутінках сонце ріже небо, видавлюючи з нього тони червоної фарби та замальовує все в мій улюблений, червоний, колір, я просто втрачаю голову. Все навкруги губить для мене яскравість та привабливість, залишається тільки він. Я дуже давно бачив це все в живу, але людська пам’ять надзвичайна штука. Та ще є кіно, звісно – це зовсім інше ніж бачити вживу, але хоч якась радість. Радість бачити його, відчувати його, насолоджуватись ним. Упиватись ним.
Я казав що обожнюю червоний колір? Колір спілих плодів, колір вогню, вогню пристрасті, колір крові. Крові, що шалено біжить по напруженим венам, збагачуючи нас життям. Даючи нам життя. Червоний – колір крові, колір життя. Я навіть купив простирадла яскраво-червоного кольору. На них не так сильно помітно плями крові.