Сутінки
Сутінки сірі – не світло, не морок
Не визначають тут долю людську
Тут кожна тінь – і хижак нам і ворог,
Як перейти нам межу цю вузьку
Сутінки тихо собі присипляють
Жити давати не думають, ні
Саме у них побажання вмирають
Саме у них ти живеш як у сні
Сутінки знають слабкі наші вади
Смикають нас за мотузки тонкі
В сутінках ми не даєм собі ради
Там, де хвилини ідуть як віки
Сутінки – дзеркало наше жорстоке
Дзеркало, тільки брудне і криве
Наше обличчя стає жовтооким,
Темрява наша там вільно живе.
Сутінки. Світло вони поглинають,
Темряві шлях не дають з глибини,
Мрію й надію, як дим, забирають.
З них не втекти, нескінченні вони.
Сірість і млявість – мета їх суцільна
Спокій, гниття, безнадійність і сум…
Тільки душа, що від вибору вільна
Звільнить себе з-під вагомості трун.
Сутінки Ангелом білим покине,
Демоном темним зникне в пітьмі.
Решта у їхні болота порине
Тіло і душу розчинить в імлі…