Сухе тіло, червоні очі,
пусте і тихе серце без ознак життя.
Таким він робиться щоночі,
знову тікає, і це його буття.
Хаос в голові, біль, бажання плоті,
контроль над тілом зник,
прийде час і лежатиме у вічному гроті,
слухаючи їх ненавистний крик.
А якщо впаде? і покриє землю кров,
проростуть із землі цієї квіти…
душа збагне чого жорстоко жила знов,
у пастці страждань…..смерть немов.
Все втрачає свої знахабнілі барви,
не потерпить цієї більше неземної карми,
просто хочеться померти,
але знає, що проміняв усе на мертве безсмертя.
Заради чого зник з життя?
що змінило його середину?
це все розписана доля каяття…
вдалось подолати стереотип тварини…
Такі слова почують усі на світі…
взнають що жив він лиш жагою там,
кроваві пелюстки на його могилі матимуть квіти,
будуть знаком того, що боровся він сам…
P.S. написано 07.02.2004р.