Більшість людей мріють зробити кар”єру, заробити багато грошів, стати відомими і залишити по собі хоч якийсь слід. У мене теж були такі думки, коли я працював на елеваторі насіння №2.
Вашій увазі я представляю їх стисле викладення у віршованій хформі:
Я не ШейкСпір , але спитаю,
Бо вже терпець увесь скінчивсь:
Скажіть, так бути чи не бути
Керівником мені колись?
Чи, може в іншому десь світі
Шукати стул, щоб дупу гріти?
Бо йдуть роки, чоло сивіє,
Мов на дріжжях росте екватор,
То ж я питаю як умію
А хто ж очолить елеватор?
На даний час, я переконаний,
Таких як я нема підкованих,
Тямущих, вчених, працьовитих,
Досвічених, талановитих.
Одне у мене лиш бажання –
Ковтнути влади ласий шмат,
Кермо велике керування
Хоч раз в долонях потримать.
Мене підтримать обіцяла
Одна вельмишановна краля,
Казала вранці й уночі6
Тобі віддам усі ключи,
Керуй! Та мене ж не зганьби,
Бо будеш, гад, без бороди!
Я зшаленів від заохочення
І язиком прилип до сраки;
На перший погляд – ніби збочення,
Та іншої не знаю дяки.
Засунув язика у зад,
Змастив, прочистив, знезаразив,
І дупа блисне як казан,
Та й керівник зрадів відразу.
Благає: швидше, ще, іще,
Щоб не спиняв пестливі рухи…
Ось так посаду дістає
Не розум, а язик у дупі!
p.s. шкода, але ту начальницю незабаром звільнили з роботи, а отже кар”єру я так і не зробив.А так старався!!!
p.p.s. не слыд написане вище сприймати буквально, це все – метафора.