* * *
2 грудня. Я як звичайно прокинувся в 12:00. Вчора ми з друзями посиділи в честь свята, мені понасилали есемесок. Надя також прислала. Це ж треба, я її вже в думках проклинав, а вона мене привітала, жодна дівчина, крім сестер не привітала. А я її день ангела навіть не згадав – соромно. Треба подзвонити. Я взяв телефон і через секунду положив назад на тумбочку. «Вона зараз на роботі, подзвоню пізніше, може обідає». Я встав, нікого не було дома. Включив комп, пішов на кухню. В холодильнику порожньо, крім вчорашнього тортіка нічим перекусити. Я витягнув майонез і витиснув його на чорний хліб – пожива, поки варяться макарони. Ненавиджу макарони власного приготування: скільки разів готую завжди то недоваряться, то переваряться. Комп вже загрузився, я підключився до нету. Зайшов перевірити сайти знайомств на яких зареєстрований. Нічого, нікого. З двох десятків дівчат, кому вчора написав відписала одна – якась не дуже. І навіщо я їй писав? Ага вона також рак – хоч буде про що поговорити. Завжди зневажав такі сайти, чи оголошення знайомств: що можна судити про людину, яка знайомиться заочно? А зараз сам до них перейшов. Після того, як посварився з Надею, ніби все перевернулось, відпала будь-яка охота знайомитись з дівчатами. Може це любов? Мені більше ніхто не потрібен крім неї. Але її ж уже нема, і до того ж я зусрічався з іншими, коли вона була поруч. Ні мабуть це просто звичка – втратив кваліфікацію для знайомства, все-таки 2 роки зустрічання дається взнаки.

Читати далі →