Перейти до контенту

Нюня

Мій вічний сон

Привіт, вибач, що я трішки тебе забула, відбулось багато змін в моєму житті. Я знаю, що зовсім не заслуговую на троє вибачення, але просто вислухай… Знаєш, відколи я тут, в США, я зовсім забула про особисте життя, я цілими днями танцюю. Я не скаржусь, мої зусилля були не марні, я відкрила свій спортивно-танцювальний клуб – «Кірєша» і дуже цим дорожу, але я забула, що треба сповільнити хід, бо життя – це не тільки кар’єра. Ось саме з «Кірєши» все почалося. Я вже 5-ть років є керівником цього клубу, до мене приходять різні люди від дітей до дорослих, ми беремо участь в різних танцювальних фестивалях, складаємо танці. В мене такі групи, які не належать до «високого суспільства», вони всі з вулиць, танець для них це багатство… Я створила навіть свою рекламу в газетах і просто постери, це просто вже вершина моїх мрій, але виявилось, що це не є тією вершиною…Читати далі…

Історія вічного кохання

Я вирішив описати свою історію, щоб ті хто не вірить у кохання з першого погляду, або ті, що зовсім не вірять в кохання чи казки – повірили. Щоб вони повірили в те, що кохання може жити не тільки в фільмах, мультиках, казках чи книгах, що воно може жити і зараз, можливо саме ваше кохання і має стати прикладом ідеального кохання для всіх, чому ви відмовляєтесь вірити у почуття заради якого складали безлічі віршів, пісень, створювали бої, вечори, від найчарівнішого почуття впродовж всіх років, заради якого не вмирали, а жили?… Можливо саме ваше кохання допоможе комусь повірити у нього. Тому прочитайте мою історію і не бійтеся вірити.Читати далі…

Ким би я хотіла стати

Ким би я хотіла стати? Яка була б реакція, якби я проснулась не собою?

Щира, справедлива, чесна і надійна особистість – це те, що я найперше шукаю в кожній людині і вважаю, що в кожного ці риcи живуть в серці. Є люди, які забувають, що вони особистість і намагаються втиснутися в оточуюче коло людей, чи здатися для когось чимось вищим, далеко не тим ким є насправді, але я вважаю, що ці люди є бідні…
Я ще ніколи не хотіла стати кимось іншим, навіть, якби я стала супер жахлива, чи якби від мене відвернулися всі люди. Це не означає, що я самолюбка, просто мені подобається бути особистістю, говорити свою думку, а не думку свого ідеала. Звичайно кожна людина прагне до чогось вищого, ідеального, але мені здається, що набагато краще показати свої мінуси і щоб тебе полюбили і почали цінувати саме за свою суть. Але якби вже так сталося і одного сонячного ранку я встала і побачило, що я Джоні Деп чи Мікі Маус я б була в такому шоці. Але з другої сторони, якби в цей день була тематична з хімії, я б була сама щаслива в світі. Повернемся до першого варіанту, якби я встала і побачила, що я це не я. Що я стала б зовсім іншою людиною. Я б почала шукати позитивні сторони у цьому. Знаєте, я думаю, що це було б дуже весело. Перш за все я б знайшла Христю і пояснила їй, що я Нюня. Мені б було дуже цікаво чи вона б мені повірила спочатку вона звичайно просила б в мене автограф, але потім я б змусила її хоча б на 1% повірити, що я це я. Батьків я б ніколи не стала б переконувати, бо уявіть що до вас приходить Мікі Маус і каже: «Привіт я твоя сестра чи брат», та навіть той факт, що Мікі Маус до вас щось говорить вже прибив би вас. Тоді я б почала насолоджуватись життям, але якби я взнала, що ніколи більше не стану собою, що людина, яка мала стати моєю половинкою ніколи не побачить моїх очей і не покохає мене, що люди якими я дуже дорожу не зможуть повірити, що я та сама нюня, або поставити мені 1 за урок, я б чекала того моменту, коли мала б померти. А коли б я знала, що всі від мене відвернулись, я б написала книгу про справжню суть людей і померла б. Але маючи підтримку хоча б одної людини я б змогла так жити все життя. Знаєте, існує вихід з усіх ситуацій, але найбільше я б боялося того, що всі б забули мене і неповірили в мене в мої слова, я б просто впала духом вийшла б на вулицю зимою лягла б на сніг і заснула думаючи про те, що відкривши очі і буду сидіти за комп’ютером друкуючи цей твір. Навіть якби я стала Брітні Спірс (в молодості), Шакірою, Нелі Фуртадо, Бред Пітом… я б не завоювала дружби від однокласників чи незмогла б більше дурачитись з ними, бо уявіть приходить до вас Брітні Спірс і починає з вами співати «їхали козаки із Дону до дому»? Я веду до того, що на кого я б не перетворилась, якби в мене не повірили я б була сама, а це смерть. Завжди коли мені дуже погано, коли зла сама на себе, чи коли посварена з близькими людьми я хочу вдаритись головою так, щоб все забути, або повернути час назад і виправити помилку одної хвилини, але коли б я незмогла забутись і незмогла нічого виправити, а просто все частіше помічала, що люди стають дальше для мене, що я в розпачі, я б просила Бога тільки про одне таке маленьке, щоб рідні, знайомі побачили мої очі. А якби я перетворилась на жахливу потвору і від мене всі б шарахались, я б попросила, щоб мене хтось усипив, як в фільмі «Крихітка на мільйон доларів».
Якшо чесно деколи в мене буває таке бажання проснутися невидимкою, походити між людьми послухати їхні справжні думки про мене, побачити сльози сильних людей, побувати біля тих людей, які зовсім не хочуть мене бачити, обняти тих кого не можна, вдарити тих хто дійсно цього заслуговує, але краще бути собою. Ніщо не зрівняється з нами з такими різними, з справжнім витвором мистецтва. А тепер скажіть ви б мені повірили???
03.10.2007

Моє життя…

Моє життя таке коротке,
нема проблем, нема турбот
лишається, лиш тільки жити і миттю щастя дорожити,
Бо кожен день несе нам світло
І каже нам «Живи мене!»,
Та ми існуєм не живем, як сірі роботи щодня.
Ми йдем дорогою своєю із дня у день, із року в рік
Міняєм тільки одяг, мрії,
Та є щось більше за пусті слова й матерію прошиту наскрізь
Це Богом дане нам життя,
Що дано нам лиш раз,не два
Та ми не бачимо, як сходить сонце,
Як сніг кружить і тає,
Як ніжно листя шелестить,
Як місяць пісеньки співає…
Ми вірим в те,що тут ми гості,
Сьогодні є, а завтра ні.
Можливо, так ми гості в світі,але
Живім, як хочем ми…
Давайте, будем дійсно жити
І миттю щастя дорожити,
Бо зараз ми герої п’єси,
А потім бац, прийшов антракт,
Тоді вже оплисків не треба, ні квітів, ні життя для нас.
Тоді захочем ми вернутись,
Обняти маму, хлопця чи дівча,
Доїсти калорійну їжу,
Що дасть нам 20-кг жирів,
Включити музику на весь будинок,
Спонтанно відповісти ТАК,
Відкрити очі зранку й оцінити,
Що незважаючи на все я ще жива і ще геройка п’єси!

Ми

Ми разом йшли,
Ми разом жили,
Ми смуток й горе все ділили.
Назустріч радості й біді
Ми йшли тримаючись за руки.
Тепер ми йдем в дорослий світ,
Де буде кожен сам за себе,
Де буде тільки слово Я,
Але нічого не дарма,
Ми жили знаючи, що будем
Дружити вірно до кінця…

Любов не мука

Любов – не муки, обіжання,
Любов – не заздрісне бажання,
Любов – не тільки зуcтрічання,
Любов, то істина кохання,
То мрія, ніжні сподівання,
То віра, ласка, розуміння.
Це двохсердечне стукотіння…

Чи…

Чи зможеш ти..?
Чи схочеш ти зyстрітися зімною,
Коли посварені ми будемо з тобою?
Чи схочеш ти мене поцілувати,
Коли зрадливе серце буду мати?
Чи зможеш ти мені поспівчувати,
Коли надій не буду мати?
Чи зможеш ти мене завоювати,
Коли закрите серце буду мати?
Чи зможеш ти померти задля мене,
Коли не буду жити я для тебе?
Чи зможеш ти мене без користі любити?
Чи зможеш ти, без користі простити?
Чи зможеш ти мене так просто відпустити
Та вірити, чи зможеш ти?…
Як так, то буду я тебе любити і тільки задля тебе жити…