Перейти до контенту

Хрупа Ірина

ОСІННІЙ ДОЩ

Дощ в серці,наче прощання ніколи не скінчиться
На серці краплі крові,на пальцях – тремкі пелюстки
Чужі назавжди і ніколи цей дощ не допоможе нам
Цей дощ, який упав нам в серце і на щоки.

Осінній дощ на всіх обличчях і на плечах міста
Листки опалого щастя шелестять під ногами
Жовтіє усе жовтавістю суму,дощ плаче за тим
В моій душі, і сльози за нашим коханням, і за нами.

У світі чужім,де немає щастя та кохання
Ми живемо самотні,шукаючи пристановища та тепла
А осінній дощ хлюпає байдуже об наші душі
Показуючи нам марність наших блукань та пошуків.

Ми все втратили самі і нікого не звинуватити
За наші гріхи ми платимо самі цьому світові
В якому лл’є дощ з розчарувань,навіть тоді
Коли з неба,безтурботного неба світить Сонце.Читати далі…

* * *

Надія вмирає останньою,
І коли вона вмирає
Народжується надія на надію,
А коли вона вмирає,
(І вона вмирає останньою),
Народжується тупа байдужість
Якій нема де притулитися,
Бо все вже по виздихало.
І така, трошки самотня,
Вона живе, вічно.
Ну може і не зовсім.

Вірші

Третей боли не будет уже никогда
Вырван глаз, что вел к греху
И птицей поднялся крик ветра
Гроза навалилась черным камнем.

Эта боль, что сводит город с ума
Выкинута прочь, порывами горя
Под мостом течет мертвая река
Омывая кости старых скелетов.

Книги все прочитаны и сожжены
На кострах из серой толпы
Туда же бросили и ветер с грозой
Осталась только серая пыль.

И ступеньки остались церковь
Хотя храмов тоже уж нет
Вырваны глаза пустых домов
Что вели к греху познавания.Читати далі…