Перейти до контенту

Хрупа Богдан

Сон 20110802

Сонце ще бігло по то сторону Великих гір. Я прийшов перший, прийшов щоб зайняти місце ближче. Ближче до лорда, ближче до суддів, ближче до друга. Щоб потрапити сюди, мені прийшлось витратити усі золоті монети, котрі я, котрі ми, збирали на подорож. Подорож, я навіть усміхнувся, смакуючи це слово. А ті ж, що залишились жбурнув у темряву залу. Так важко здобуті, без цілі – вони втратили свою цінність.
Не знаю скільки тут просидів, певне вічність, поки сонце розмалювало зал кольорами вітражів. Зображені на них, невідомі мені, святі, баталії, сцени полювання, міфічні потвори, не викликали жодних почуттів. Так, вони гарні, я знав це, не один раз я, ми, сиділи в цьому залі…
Відчинились двері, ввійшла ще заспана прислуга, вони розпалювали вогнища в камінах, розставляли стільці та лави для менш важливих “гостей”. Мене вони ніби не помічали, обходили з різних боків, ховали погляд. Працювали мовчки, між собою не розмовляли. Уся сцена вибудувались навколо мене: трон для лорда з височенною стінкою – стояв найвище, нижче стільці для суддів та невеличкий стіл. Біля столу, у каміння підлоги, вкрутили сталеве кільце. За моєю спиною, рівними, рядами поставили лави. Навпроти, жодного стільця, та по праву і ліву руку залишився порожній простір до самісіньких стін. Я отримав найкраще місце, щонайближче до кільця, до злочинця, до друга. Слуги кудись зникли, наче розтанули з вранішнім туманом. Почали сходитись знатні міщани, потім поповзла чернь. Навколо було так гамірно, що закладало вуха. Так хотілось встати і викрикнути щось вульгарне, щось ненависне, щоб усі навколо оніміли. Судді одягнені в чорні мантії, з вишитими магічними символами на них, займали свої місця. Лорд, м’якою ходою, прямував то трону. Натовп стих, я спочатку навіть не помітив що стало тихо-тихо. Усі погляди були спрямовані на нього. Погляди ненависті, осуджуючі погляди, жадаючі погляди. Бажаючі крові!Читати далі…

Ключі

З висоти пташиного польоту було видно прямокутну будівлю з темно-зеленою покрівлею. Маленькі люди-студенти (чомусь мені здалось що це були саме вони) метушились на галявинах зеленого парку. Величезні дерева утворювали правильний круг з прямокутною будівлею в центрі.
Ракурс, як завжди помінявся, я був надзвичайно радий, що стою на своїх ногах і на землі. Сонечко приємно зігрівало тіло, після прохолодного вітру висоти. Але я ніяк не міг зрозуміти, чи це був якийсь навчальний заклад, чи це була психіатрична лікарня. А іди до вивіски, котра виднілась біля головних воріт мені аж ніяк не хотілось.
Нарід щось дивно заметушився навколо. Ті хто кудись біг, змінив напрямок і побіг до будівлі. Хто лежав чи сидів підвівся і вирушив в тому ж самому напрямку. Молоді люди котрі виходили з будівлі тримали щось жовте, може навіть золоте і ці предмети виблискували яскравими спалахами на сонці, боляче ріжучи мені очі.Читати далі…

Сон 091010

Густе море зеленого лісу розрізав широкий шрам нового тунелю. Я стояв на пагорбі і намагався насолоджуватись вечірніми сутінками, котрі швиденько окутували все навкруги. Внизу розгулялось будівництво, сріблястою змією зі сталевими боками, тунель повз до далекого міста. Маючи лише один намір – забрати в своє черево якомога більше людей та не тільки людей. Робота навкруги кипіла та кишіла. Шум, гамір, лязкіт металу та приглушені голоси. Я досить давно перестав будувати тунелі. Це звісно голосно сказано – старший куди пошлють. Але працювати було цікаво, мене кидало з одної ділянки на іншу, я освоїв майже всі види роботи; починаючи вкладанням кабелю і закінчуючи програмування відсіків. Більшість робочих на цій частині, була мені знайома, тому не передчуваючи ускладнень, почав спускатися до вагончика. Те що зараз була невеличка перерва на обід, якщо бути точніше то вечерю, не було випадковістю, час я підібрав ідеально.Читати далі…

Сон 130510

Висока стеля кімнати заставляла замислитись, який ти насправді маленький. Величезне вікно, що відкривало погляду зелене море густого лісу, покривали крихітні плямки різних кольорів фарб. З меблів були лише декілька стільців та стіл, заставлений немитими кружками спід кави та чаю, а також в деяких із них можна було знайти розбавлену фарбу та пензлі. На всіх стінах кімнати, аж до самої стелі, були розвішані картини. Там були і яскраві веселі пейзажі і похмурі морські краєвиди, веселі та сумні обличчя, мозаїки архітектурних стилів, та незрозумілі абстрактні замисли. По кутках були розкладені банки з фарбами та покриті простирадлами незавершені шедеври. Декілька мольбертів були розставлені по кімнаті в хаотичному порядку. З місця на якому я зручно вмостився та покурюючи цигарку попивав гарячий чай, було видно тільки один із них.Читати далі…

Сон 310310

Сизий, цигарковий дим важкою, пекучою масою осідав на горло та в’їдався в втомлені очі. Крізь його сіре марево відкривалась обстановка інтер’єру невеличкого бару. Вперше я побував там з подачі товариша. Всередині було зовсім непогано: маленьке приміщення, декілька дерев’яних столиків за котрими, увесь час сиділи одні і ті самі лиця, важка кремезна стійка бару простиралась аж до невеличкої сцени на котрій сиротіла група музичних інструментів. Мені ще жодного разу не вдавалось попасти на живий виступ з їх участю. Старі пожовклі від цигарок та тепла фотографії, вицвівші шпалери та вічний туман цигаркового диму, ось напевне і все що можна було сказати про цю забігайлівку. Хоча ні, можна ще додати – одні і ті самі лиця друзів та знайомих, а також вічний занадто сильний гамір п’яних гуляк.Читати далі…

Червоний

Мені подобається червоний колір. Колір спілих вишень, яблук, машин, неонових вивісок міста. Червоно-криваві губи, що прикрашують усмішку незнайомої дівчини. Скажу навіть більше – я його просто обожнюю. Він бентежить мою уяву, загострює всі відчуття. Це немов ейфорія. Я шаленію коли бачу щось червоне.
Пройшло вже два дні з нашого знайомства. Коли я її вперше побачив, вона блукала нічними вулицями міста, милуючись барвами осені. Вітер ніжно грався з її волоссям і розвівав одежу, складалось враження, що вона летіла над бруківкою тротуару. Мене охопило дивне відчуття, воно піднімалось десь з глибин душі і тремтячими обіймами сковувало тіло. Це відчуття було мені добре знайоме, я знав що буде далі. Я підійшов, представився і після обміну люб’язностями запропонував провести додому. З близька її точена фігура з білого мармуру була ще більш привабливіша і жадана. Вона погодилася на спільну прогулянку, ми обнялись та полетіли нічними вулицями міста, милуватись яскравими барвами осені.
Я зачинив двері та запалив свічки. Вона розсміялась. Бурхливі почуття виривались з душі і здавалось від напруження пристрасті все навколо запалає. Я старався щоб ця ніч насолоди стала незабутня для неї.
Коли в вечірніх сутінках сонце ріже небо, видавлюючи з нього тони червоної фарби та замальовує все в мій улюблений, червоний, колір, я просто втрачаю голову. Все навкруги губить для мене яскравість та привабливість, залишається тільки він. Я дуже давно бачив це все в живу, але людська пам’ять надзвичайна штука. Та ще є кіно, звісно – це зовсім інше ніж бачити вживу, але хоч якась радість. Радість бачити його, відчувати його, насолоджуватись ним. Упиватись ним.
Я казав що обожнюю червоний колір? Колір спілих плодів, колір вогню, вогню пристрасті, колір крові. Крові, що шалено біжить по напруженим венам, збагачуючи нас життям. Даючи нам життя. Червоний – колір крові, колір життя. Я навіть купив простирадла яскраво-червоного кольору. На них не так сильно помітно плями крові.

Щось таке, дерев’яне

Маленька дерев’яна коробочка покоїлась на моєму столі. Я вже декілька разів пробував її відкрити, але ніяк не міг збагнути в чому саме був її секрет. Рівні лінії складались в різні геометричні форми. На кожній з шести сторін чітко було виражено по фігурі: квадрат, трикутник, коло, шестигранник, прямокутник, та на верхній, я так її назвав, кришці був хрест. Деякі з цих фігур можна було рухати; одні прокручувались, інші можна було вдавити всередину. Але збагнути послідовність або хоч якусь систему я не міг.
Вже більше тижня вона покоїться на моєму столі. Придбав я її за безцінь на ярмарку, попередній власник також не знав її секрету і вирішив продати. Мої думки літали тільки навколо цього невеличкого куска різьбленого дерева. З того всього горя, я взяв на роботі відпустку в надії розгадати таємницю.Читати далі…

Чорні метелики

Шанси зустріти когось у цьому затишному та затхлому місці прирівнювались нулю. Скажіть мені, ну хто о пів на другу ночі, захоче відвідати одинокий склеп у такому глухому закутку кладовища?
Ніч була просто чудова – яскраво сяяв місяць малюючи білий квадратик з сірим хрестом-тінню на стертих плитах підлоги. То тут, то там вривались в свідомість дати народження та смерті. Я нарахував чотири надгробка, всі мали одну фамілію – родина. Потихеньку місяць підібрався до мого сховку в кутку і освітив пусту пляшку з під вина, дія алкоголю закінчилась, тіло почало скаржитись мозку на холод, я почав замерзати. Пора було втікати додому. Але тут було так затишно, в душі наставав спокій.
Читати далі…

Дневник Капитана

Звездная дата: 3563 год, четвертая фаза луны, 14.
Спасательный корабль Напад-13, Трапанськая система, Сектор 13.
Был обнаружен большой грузовой корабль – Беда. На наши радио сигналы в ответ звучали только космические шумы. Предварительное сканирование показало, что на корабле нет никакой жизни. По словам нашего штурмана, Корабль призрак, направлялся в сторону Земли. Был сделан запрос в Основной Банк Данных о происхождение и задаче Беды, но ответ прейдет только через несколько недель. На ужин весь экипаж соберется в столовой и будет решено осматривать корабль самостоятельно или дожидаться подкрепления.
Читати далі…