Endru

И тихо пробивая дым ,
Мягкие ноты увлекают,
Несут туда — куда хотим,
И бренный мир, тускнея тает…
И выше, там, где тьма звенит,
Где неизвестности владение,
Нам не понять, о чем она кричит,
И растворяясь, падаем в забвение…

Просипана на блюдце кава.
Смак нікотину на губах..
Померк рубін, лиш золота оправа…
Як обезкрилений,нещасний птах…
Якого більш не пустять в небо,
Літати більше не дано,
А жити як? Змиритись треба,
Боротись,або падати на дно…
І вже ніхто не допоможе,
Хоча й раніш не помагав,
Згоріли крила,що шукали слави,
Глянь сам,як низько ти упав…
І тільки згодом буде десь визнання,
Про птаха,який знав,що не злетить,
Він пережив,осилив покарання….
Літать не вмів,зате ЯК ВМІВ ХОДИТЬ….

У п’янім танці ти кружляєш,
Ти ніби тут,тебе нема…
Ніби зціливши,ти вбиваєш…
І тонеш в келиху вина….
Малюєш все,малюєш ніби,
Показуєш – чого нема…
І обіцявши щастя – ти даруєш біди,
І знов лишаєшся сама.
Мабуть така у тебе доля,
Ілюзія – твоє життя,
Багатство,гроші,щастя,воля,
Ти ніби тут – тебе нема…

…і подих тихне, меркнуть очі,
ти знаєш хто така вона???
котра чека тебе щоночі,
і знов лишається сама……

за що така у неї доля?
чекати те чого нема…
і берегти своє кохання,
все залишаючись сама…

…він прокидаючись щоранку,
мовчки стоїть біля вікна,
п’є каву, і не має гадки,
про те що десь,є та ВОНА….