Вона приходить у наше життя по-різному і кожний сприймає її по-своєму. Деякі люди невпинно тікають від неї, інші чекають як спасіння.
Він йшов темним вечором додому. Йшов після веселої гульби і у його голові досі лунали гучні баси мелодій і дівочий сміх. Його мізки опрацьовували безліч постатей, а тіло просило спати.
У небі над ним світилась повна луна і не було видно жодної зірки. Що б скоротити дорогу, він звернув у вузький провулок з головної вулиці, по якій весь час проїжджали машини і ходили пари закоханих. У вуличці було тихо і спокійно. На бруківці була калюжа у якій було видно луну. Десь у куточку були смітники, на них були гори сміття, які давно ніхто не вивозив. Там у кутку біля смітників рискав старий бомж у пошуках залишків їжі і старої одежі. його конкуренцією були велетенські пацюки, які вештались коло смітників як удома. Їх великі тіла лякали його.
Із-заду почувся гуркіт чиїхось кроків. Кроки були чути все ближче і ближче. Він обернувся... Тінь або людина у чорному кинулась до нього. У сяйві луни блиснуло щось металеве...
В очах потемніло, а ноги самі по-собі підігнулись. У його животі стирчав ніж. Тепла кров стікала по рукоятці ножа і цілими потічками стікала у калюжу. Він впав на живіт розкинувши руки і ніж ще глибше увійшов у його живіт і калюжа почала рости за рахунок крові.
Тінь або людина у чорному зникла у протилежній стороні провулку. Бомж продовжував копирсатись у смітті і пацюки продовжували бігати по своїм справам. Тіло потихеньку втрачало життя разом із кров'ю. А разом із кров'ю зникало тепло. На самотнє тіло у провулку дивилось холодне місячне сяйво, а у на губах тіла лиш одне - Ось така смерть...
Він йшов темним вечором додому. Йшов після веселої гульби і у його голові досі лунали гучні баси мелодій і дівочий сміх. Його мізки опрацьовували безліч постатей, а тіло просило спати.
У небі над ним світилась повна луна і не було видно жодної зірки. Що б скоротити дорогу, він звернув у вузький провулок з головної вулиці, по якій весь час проїжджали машини і ходили пари закоханих. У вуличці було тихо і спокійно. На бруківці була калюжа у якій було видно луну. Десь у куточку були смітники, на них були гори сміття, які давно ніхто не вивозив. Там у кутку біля смітників рискав старий бомж у пошуках залишків їжі і старої одежі. його конкуренцією були велетенські пацюки, які вештались коло смітників як удома. Їх великі тіла лякали його.
Із-заду почувся гуркіт чиїхось кроків. Кроки були чути все ближче і ближче. Він обернувся... Тінь або людина у чорному кинулась до нього. У сяйві луни блиснуло щось металеве...
В очах потемніло, а ноги самі по-собі підігнулись. У його животі стирчав ніж. Тепла кров стікала по рукоятці ножа і цілими потічками стікала у калюжу. Він впав на живіт розкинувши руки і ніж ще глибше увійшов у його живіт і калюжа почала рости за рахунок крові.
Тінь або людина у чорному зникла у протилежній стороні провулку. Бомж продовжував копирсатись у смітті і пацюки продовжували бігати по своїм справам. Тіло потихеньку втрачало життя разом із кров'ю. А разом із кров'ю зникало тепло. На самотнє тіло у провулку дивилось холодне місячне сяйво, а у на губах тіла лиш одне - Ось така смерть...