Жив колись на землі один чоловік, який вирішив виростити прекрасне дерево. Але його задум підслухав диявол та вирішив заважати йому.
Ось виходить чоловік в поле, вибирає місце серед поля для дерева і саджає саджанець. Але диявол, побачивши це, взяв і забрав підземні води від коріння дерева. Вода не живила його і воно, почало сохнути, поки врешті-решт не засохло. Але це не зупинило чоловіка. Він вибрав місце на березі річки, щоб виростити там дерево. Пішов туди, посадив саджанець, але і на цей раз це все бачив диявол. Тепер диявол наслав на землю дощі, річка вийшла з берегів та затопила дерево. Воно просто зігнило...

Живемо ми... Живемо ми століттями на цій землі... Та що там століття, ми живемо тут завжди... Кожен день встаємо зранку ми з новими сподіваннями, надіями... А що на потрібно, на що надіємося ми?? Невже людство мало прожило. Щось не перепробувати все?? Чи щось залишилось таке на цій Землі, щоб приваблювало нас понад усе?... Дивишся часом красиві фотографії прекрасних місць. Є таких багато ще на Землі... Навіть зараз, коли людська нога потопталася по всьому. І що? Так, вони чудові, але водночас далекі... Здається що Земля велика, але насправді для нас це всього лиш маленька кімната. Живеш ти в чудовому місті, маєш чудове життя, насолоджуєшся ним, і що з того. Так місто чудове, є багато друзів, можна з ними ввечері погуляти, попити пива, потанцювати, повеселитися. Можна навіть поїхати кудись відпочивати. Можна подорожувати і все життя. Але... Чомусь люди все таки ходять сумні, чомусь в них пропадає блиск в очах, чомусь... Здавалося б стільки можливостей. Людина може все, якщо тільки чогось захоче. Ми можемо літати, можемо мати купу грошей, можемо перерізати всіх, хто нам не подобається, хто хоч трохи псує чарівність нашої планети. Можемо... Але не хочемо. Чому?