маленький експеримент

Музика яка змиває бруд і нагадує когось. Особливо важко змивати бруд коли їдеш у переповненій маршрутці. Дякую Богу, шо наділив мене вагою 38 кг, в такі дні як цей мене це тішить.
Змивати бруд непросто. Легше змиритись з ним. Людина не може бути ангелом. За ангелами полюють ті, хто кидається в безодню. Шкода, шо вони роблять це так і не побачивши моря. Хоча це добре, бо море теж брудне.

Висока стеля кімнати заставляла замислитись, який ти насправді маленький. Величезне вікно, що відкривало погляду зелене море густого лісу, покривали крихітні плямки різних кольорів фарб. З меблів були лише декілька стільців та стіл, заставлений немитими кружками спід кави та чаю, а також в деяких із них можна було знайти розбавлену фарбу та пензлі. На всіх стінах кімнати, аж до самої стелі, були розвішані картини. Там були і яскраві веселі пейзажі і похмурі морські краєвиди, веселі та сумні обличчя, мозаїки архітектурних стилів, та незрозумілі абстрактні замисли. По кутках були розкладені банки з фарбами та покриті простирадлами незавершені шедеври.

Сизий, цигарковий дим важкою, пекучою масою осідав на горло та в’їдався в втомлені очі. Крізь його сіре марево відкривалась обстановка інтер’єру невеличкого бару. Вперше я побував там з подачі товариша. Всередині було зовсім непогано: маленьке приміщення, декілька дерев’яних столиків за котрими, увесь час сиділи одні і ті самі лиця, важка кремезна стійка бару простиралась аж до невеличкої сцени на котрій сиротіла група музичних інструментів.

крик душі...на папері....бо папір - він витримає це.....

важкість...це така штука...вона певно буває з кожним.....хтось витримує...хтось ні....

***

для подруги...що втратила.....

60 разів на хвилину...і так кожну хвилину...це те що нам треба...

Наверное, это мой холод,
И снова бьет по голове боли молот.
Что раньше во мне нутро обжигало,
Теперь и искры не просекает малой.
Что раньше взрывало слезы счастья...
Я не знаю что... это было раньше.
Знаешь, я пишу только когда остро, колко,
Когда дело не пластырю, а нитке да иголке.
Да, девочка уже большая, и должна быть сильной,
А стишик по-прежнему плаксивый...
Ну вот казалось бы, а почему не описать мне счастье неземное?!
Про теплый день, про Днепр-реку, и чувство яркое и искренне-святое...
Не зная - вот привычный мой тебе ответ.
И повода для расставаний вроде бы как нет.
Но как сказал твой друг всерьез -
Притирка долгая - равно износ.
То, что было когда-то холстом красоты неземной,
Стало ветхою тряпкой серой половой...
Только 2 уголка остались такими, как прежде.
Это 2 уголка наших душ,
За которые держим мы ветошь - каждый сам по себе, но в надежде...

Давай доверять друг другу

Ради того, зачем стоит жить.

Уважать, ценить, дарить жизни радугу

Жизнь - это то, что нельзя переоценить.

Бывает разное - споры, горести, ссоры

А у нас , друг мой, позитивным взглядом на жизнь сокрушаются горы!!!

Хотелось бы найти тебя.
Мне очень этого хотелось.
Так искренне и горячо её любя,
Возможность та тебе не пригляделась.
Быть может, позвонить, сказать, что я нашла...
Но нет, найти тебя так сложно...
Просто потерять.
Потом искать
Искать...
Искать...
Любить.
Страдать...
Отдать?
Нет, не отдам... но и себе я не возьму
Зверь хищный ты, и в руки не пойдешь.
Свободу ценишь, но привязан.
Как верный пес, как одинокий волк.