Ким би я хотіла стати

Щира, справедлива, чесна і надійна особистість - це те, що я найперше шукаю в кожній людині і вважаю, що в кожного ці риcи живуть в серці. Є люди, які забувають, що вони особистість і намагаються втиснутися в оточуюче коло людей, чи здатися для когось чимось вищим, далеко не тим ким є насправді, але я вважаю, що ці люди є бідні...

Я ще ніколи не хотіла стати кимось іншим, навіть, якби я стала супер жахлива, чи якби від мене відвернулися всі люди. Це не означає, що я самолюбка, просто мені подобається бути особистістю, говорити свою думку, а не думку свого ідеала. Звичайно кожна людина прагне до чогось вищого, ідеального, але мені здається, що набагато краще показати свої мінуси і щоб тебе полюбили і почали цінувати саме за свою суть. Але якби вже так сталося і одного сонячного ранку я встала і побачило, що я Джоні Деп чи Мікі Маус я б була в такому шоці. Але з другої сторони, якби в цей день була тематична з хімії, я б була сама щаслива в світі. Повернемся до першого варіанту, якби я встала і побачила, що я це не я. Що я стала б зовсім іншою людиною. Я б почала шукати позитивні сторони у цьому. Знаєте, я думаю, що це було б дуже весело. Перш за все я б знайшла Христю і пояснила їй, що я Нюня. Мені б було дуже цікаво чи вона б мені повірила спочатку вона звичайно просила б в мене автограф, але потім я б змусила її хоча б на 1% повірити, що я це я. Батьків я б ніколи не стала б переконувати, бо уявіть що до вас приходить Мікі Маус і каже: «Привіт я твоя сестра чи брат», та навіть той факт, що Мікі Маус до вас щось говорить вже прибив би вас. Тоді я б почала насолоджуватись життям, але якби я взнала, що ніколи більше не стану собою, що людина, яка мала стати моєю половинкою ніколи не побачить моїх очей і не покохає мене, що люди якими я дуже дорожу не зможуть повірити, що я та сама нюня, або поставити мені 1 за урок, я б чекала того моменту, коли мала б померти. А коли б я знала, що всі від мене відвернулись, я б написала книгу про справжню суть людей і померла б. Але маючи підтримку хоча б одної людини я б змогла так жити все життя. Знаєте, існує вихід з усіх ситуацій, але найбільше я б боялося того, що всі б забули мене і неповірили в мене в мої слова, я б просто впала духом вийшла б на вулицю зимою лягла б на сніг і заснула думаючи про те, що відкривши очі і буду сидіти за комп'ютером друкуючи цей твір. Навіть якби я стала Брітні Спірс (в молодості), Шакірою, Нелі Фуртадо, Бред Пітом... я б не завоювала дружби від однокласників чи незмогла б більше дурачитись з ними, бо уявіть приходить до вас Брітні Спірс і починає з вами співати «їхали козаки із Дону до дому»? Я веду до того, що на кого я б не перетворилась, якби в мене не повірили я б була сама, а це смерть. Завжди коли мені дуже погано, коли зла сама на себе, чи коли посварена з близькими людьми я хочу вдаритись головою так, щоб все забути, або повернути час назад і виправити помилку одної хвилини, але коли б я незмогла забутись і незмогла нічого виправити, а просто все частіше помічала, що люди стають дальше для мене, що я в розпачі, я б просила Бога тільки про одне таке маленьке, щоб рідні, знайомі побачили мої очі. А якби я перетворилась на жахливу потвору і від мене всі б шарахались, я б попросила, щоб мене хтось усипив, як в фільмі «Крихітка на мільйон доларів».

Якшо чесно деколи в мене буває таке бажання проснутися невидимкою, походити між людьми послухати їхні справжні думки про мене, побачити сльози сильних людей, побувати біля тих людей, які зовсім не хочуть мене бачити, обняти тих кого не можна, вдарити тих хто дійсно цього заслуговує, але краще бути собою. Ніщо не зрівняється з нами з такими різними, з справжнім витвором мистецтва. А тепер скажіть ви б мені повірили???

03.10.2007