Звичайнісінька Вона. Просто собі дівчина, студентка. Звичні проблеми-викладачі, подруги, хлопці, косметика, вічна “фешн” та “стайл” проблема, і безліч усього іншого- звичайного, що “просто-люди” звикли називати життям... Щоранку - одне й те ж саме - прокидається, 5 хвилин на збори, та поспішаєш, завжди поспішаєш! Куди?! У широкі та жадібні обійми цього ненажерного міста, яке заманює, затягає, а потім не відпускає, немов в`язка смола, немов павутиння з отруйним павуком, що всюди випускає свої лапи і вже чекає на нові жертви... Її ранок. Ось вона, як завжди поспішаючи, йде вулицею цього міста... Спекотно. Дивно, ще досить рано, а вже така скажена спека! Великі міста мають здатність акомулювати температуру... жадібні обійми... Натовп, нескінченна течія машин, масивні бетонні, мертві будівлі, земля, обтяжена, вкрита асфальтною ковдрою... тут все змагається за ковток повітря. Це так її гнітило, та вона скидала все на навчання, та повсякденні рутинні проблеми. Щоранку- метро- ВУЗ- магазин- метро, та знову,- мала, дешева однокімнатна квартира в одному із спальних районів міста, в одному із тисяч схожих один на одного будинків, в одному із десятків схожих один на одного міст, та і ту змушена ділити з ще однією такою ж студенткою, як і сама. Щовечора- дзвінок мамі, конспекти, курси йоги, бібліотека, раз на тиждень- нічний клуб, формальні "друзі", "вихід в світ"... і так вже декілька років.
