Один мій День...

Присвячую моєму другові Д.

Ось ще один ранок... Знов грає та сама мелодія на будильнику. Дивлюсь у дзеркало, і там кволе нещасне створіння, дуже віддалено схоже на мене, болісно дивиться на світ ледь продираючи очі. З чашкою кави трохи приходжу до тями. Треба іти... Дорогою морозяне повітря ще більше приводить до тями. Ось вона, довгоочікувана доза нікотину у кров, мозок і у свідомість. Нарешті починаю думати. Але думати на парах бажання нема. Дістаю свій зашарпаний, але такий рідний блокнот для ескізів... почалося... Ніколи б не подумала, що ця нудна лекція з філософії надасть мені стільки натхнення! Окрім малюнку на аркуш виповзають незбагненні, але досит виразні рядки вірша... Думки впали на аркуш... Дивно. Невже я знову.... кохаю?! Ні, це не можливо... Неможливо! Мені стільки разів було боляче через це почуття... Ні! Неможливо... Але чому я про нього думаю? Чому я про нього пишу? Невже я знову стала слабкою та вразливою та втратила імунітет до кохання?! Невже сонце тепер знову ріже очі, а вода капає занадто голосно?... Невже...

Знов дорога додому... І тут - мерщій до комп'ютера! Шукаю тебе в АСІ... "Привіт! Ти тут? =)"..... "Привіт. Ні, його немає. Він десь пішов. Це його брат."...

Дивно... Хоча, чого б це було дивно... Він вільний і ладен ходити де хоче і з ким хоче... Але ж ні... Невже це ревнощі?! Ні, нащастя не вони..., а що ж тоді? Незнаю. Без тями починаю займатися будь-чим, аби тільки зайняти свій мозок, аби не ним! Але все не виходить, валиться з рук, не лізе в голову! Рятують тільки цигарки, музика, яку він мені надіслав, яка так життєво награє наші з ним мотиви, та ще рятують оті сайти та форуми художників аніме... Хоча б там можна трохи вгамувати це дивне почуття.

Ось і ти! Як я тобі рада! Далі - звичайні слова, звичайні фрази про "як справи", та "як настрій"... Але хіба не цього я чекала? Далі починаеться магія... Чому... Ну чому і як ти точно вгадуєш, що я хочу почути, що мені потрібно?! Ти екстрасенс чи психолог?! Хто ти?! ХТО?!.... ти... ти... "я кохаю тебе... так, напевне кохаю, але ніколи не відправлю тобі це повідомлення... Чуєш?! Ніколи!" ... і видаляю... але ось що є правдою... " ТИ мій наркотик, я в цілковитій залежності! Ти мій настрій! Мої радощі і сум! Моє натхнення і мої поразки! Мені зле без тебе! Чуєш?! Зле..." відправити... так. Він знає... він прочитав. Але це не кохання. Я не хочу більше кохати! Мені подобаеться це п'янке почуття, мені не треба більше обману, мені треба просто залишатися десь поблизу... але не кохати... Зараз моє життя і мій день набув свого сенсу... адже у ньому був ВІН...