Про все людське

А над коханням непідвладний час

Пройдуть роки, злетять віка
Зірки палатимуть і далі
Поєднання сердець - це зародок життя
Разом долають всі печалі

* * *

Яке прекрасне і жорстоке в нас життя
Від лона матері й до ями у землі
У вічному неспокої у нас вирують почуття
Мов сонце світять нам то лишать у пітьмі

А серце мов той компас без магніту
Веде наш мозок в забуття
І ось один ти в морі почуттів
Шукаєш острів спокою і щастя

Але чи зможеш ти його знайти
Вже зараз чи в подальшому житті
Одна останньою надія покидає нас
Як капітан на опустілому судні

Нема мороки гірше за кохання
Нема мороки гірше за життя
Один лиш вибір правильно зробити
Любові вибір на все буття...

* * *


Твій кожен доторк, погляд і цілунок
Наповнюють наші серця коханням
Приносячи обом любові подарунок
Зринають нас окрилених бажанням

Як рай обійми твої теплі та ласкаві
Твій кожен подих як ангельський спів
Наші тіла і душі зливаються в єднанні
Немає в світі для опису потрібних слів

Гіркіше смертельної отрути
Моменти коли ти від мене йдеш
Але на попелі зруйнованого світу
Росте надія - ти іще прийдеш

* * *


Чи може тіло пізнати глибину душі
Всі незакохані одноголосно скажуть ні
А серце знаюче кохання буде кричати:
„Так я знаю - лиш у тиші ночі...

…як зіркою спалахне кохання,
коли вогонь чуттєвий спалюючи все
зі всього світу залишить одне зерня.
Яке на тлі кохання й на попелі чуттів

зростками підтримає воно два серця
І обплітаючи зі всіх сторін
Поєднує два смертні тіла
Які ось щойно були як одне

В єднанні зблизившись із вищим
і впавши із вершин на саме дно
в однім кохані і довір’ї
зростять вони ось це зерно

зерно надії для всього світу
його рушійна сила та життя
майбутнє світу у жіночних тілах
та рушій в НАШИХ почуттях...”

* * *