Per aspera ad Astra

Просипана на блюдце кава.
Смак нікотину на губах..
Померк рубін, лиш золота оправа…
Як обезкрилений,нещасний птах...
Якого більш не пустять в небо,
Літати більше не дано,
А жити як? Змиритись треба,
Боротись,або падати на дно…
І вже ніхто не допоможе,
Хоча й раніш не помагав,
Згоріли крила,що шукали слави,
Глянь сам,як низько ти упав…
І тільки згодом буде десь визнання,
Про птаха,який знав,що не злетить,
Він пережив,осилив покарання….
Літать не вмів,зате ЯК ВМІВ ХОДИТЬ….