Батьківщино, ненько наша,
Чому плюють тобі в усміхнене лице?
Ти ж любиш нас, а ми невдячні діти
Тебе плюндруємо за це.
Із гордістю себе ми називаєм
Синами української землі,
Та зразу ж ми про все це забуваєм,
Коли тебе продати просять за гроші.
Іудами себе ми не вважаєм
Для блага нації працюємо усі,
В дітей надію на майбутне забираєм,
За 30 срібняків пробачимо собі.
Пройшли віка, на пана не працюєм,
Створили ми своїх, жорстокіших панів,
Нас мурдували бо були чужої крові,
Тепер мурдують бо чужі серед своїх.
На нас повісили ярмо, і бидлом називають
Розп'яли рідну землю, а вона лише дитя,
І ласами руками роздирають
Молочне ніжне тіло на шмаття.
А ми на це все дивимось буйдужо,
А що, мене ще не деруть.
Як буде боляче то будемо кричати,
А поки хата моя скраю,сусіда тільки бють.
Ми за своє ховаємось байдуже,
Чужого ж болю не переймем,
Навіщо ж помирали наші предки,
Навіщо волю вивоювали нам?
Для того щоб продали за копійки?
Для того щоб байдужість проросла,
В серцях до себе і до свого брата,
Усі ми рідні, мати в нас одна!
Кохаймо ж люди свою землю,
Так міцно як кохають нас батьки,
Дюбіть її, бо ми усе для неї,
Турбуйтесь і пожнемо ми плоди.
Любімо усе і всіх,це об'єднає нас в єдине,
Великим братсвом станемо ми всі,
І не піде тоді вже брат на брата
Збудуєм славне царство на своїй землі!
Чому плюють тобі в усміхнене лице?
Ти ж любиш нас, а ми невдячні діти
Тебе плюндруємо за це.
Із гордістю себе ми називаєм
Синами української землі,
Та зразу ж ми про все це забуваєм,
Коли тебе продати просять за гроші.
Іудами себе ми не вважаєм
Для блага нації працюємо усі,
В дітей надію на майбутне забираєм,
За 30 срібняків пробачимо собі.
Пройшли віка, на пана не працюєм,
Створили ми своїх, жорстокіших панів,
Нас мурдували бо були чужої крові,
Тепер мурдують бо чужі серед своїх.
На нас повісили ярмо, і бидлом називають
Розп'яли рідну землю, а вона лише дитя,
І ласами руками роздирають
Молочне ніжне тіло на шмаття.
А ми на це все дивимось буйдужо,
А що, мене ще не деруть.
Як буде боляче то будемо кричати,
А поки хата моя скраю,сусіда тільки бють.
Ми за своє ховаємось байдуже,
Чужого ж болю не переймем,
Навіщо ж помирали наші предки,
Навіщо волю вивоювали нам?
Для того щоб продали за копійки?
Для того щоб байдужість проросла,
В серцях до себе і до свого брата,
Усі ми рідні, мати в нас одна!
Кохаймо ж люди свою землю,
Так міцно як кохають нас батьки,
Дюбіть її, бо ми усе для неї,
Турбуйтесь і пожнемо ми плоди.
Любімо усе і всіх,це об'єднає нас в єдине,
Великим братсвом станемо ми всі,
І не піде тоді вже брат на брата
Збудуєм славне царство на своїй землі!
