Прогулка в поле

   Посмотрев "сладкий ноябрь" и вспомнив одну девушку, решил я сходит как когда-то в поле ночью. Вечер был подходящий да и настроение тоже. Так что записав на телефон Enya, самое что ни есть подходящее под настроение, я отправился в путь. Пока шел по городу то скорость моя была довольно высока, но чем дальше отходил от города, тем становилось холоднее и темнее. Асфальт под ногами закончился и началась неровная земля. Потихоньку поднимаясь в поле я оглядывался на город, завороженно смотрел на его огни, и на пылающее зарево над ним. Город горел бледно красным цветом. От ближайщее автостоянки в глаза сильно бил мощний фонарь. Я отошел подальше и решил прилечь в траве. Выбрав заросли побольше пробрался туда и о чудо! Там уже было вытоптано место для лежания. Распластавшись во весь рост, я принялся изучать звезды над собой. При этом каждый раз как кто-то проходил мимо я замирал, что б не заметили. А то мало ли что подумаю. В наушниках все также играла Enya, которую иногда перебивал звук смс. Через некоторое время я сообразил что мне мешает раслабится. мне мешала цивилизация!!! я отключил телефон и просто стал слушать как поют букашки в траве, чуствовать как щекочет трава щеку, слушать лай собаки далеко в селе и шум трассы, которая была за полем. Считал звезды в небе, и когда падала звезда, считая себя блондинкой =)так как не успевал вовремя, загадывал желания. все ето убаюкивало, глаза сами по себе слипались, и я уже лежал просто слушая все вокруг себя. Чуствуя слабый ветерок который иногда проносился мимо, поигрывая травой и моей одеждой. Слыша и чуствуя муравья который ползал по лицу. Старые, давно забытые ошушения...
   Идя домой, я понял что пытаюсь отрехнутся от несуществующего болота на куртке. Пытаюсь снова быстро пройти через город, добратся до своей квартиры и лечь спать. И тут я понял что попал в ловушку общества. мну интересовало как отнесутса ко мне люди, которые бы увидели меня ночь лежашем в траве, нехотелось идти в грязной домой, ведь я уже ВЗРОСЛЫЙ. Я включил музыку и вспомнил детство. Тогда люди были только маленьким дополнением к окружающему меня миру, мирами. Тогда я жил в милионах миров, придумывая игры и играя в них. Люди были серыми тенями, которые только иногда вступали в контакт, а все остальное было реально и ощутимо. Я перестал спешить и пошел медлено, специально прихрамывая на одну ногу, чтобы не спешить. Я просто медлено ищел по городу, не замечая людей, не смотря на них, а смотря сквозь них. Я давно не замечал как подмигивают фонари, как бегают бездомные собаки и коты. Как замерли деревья и трава под штилем. Как слышно звуки поезда на станции. И как медленно гаснет заря над пылающим городом, чем ближе ты подходиш к нему. Замечаеш старые и новые надписи на домах и видиш старые окна которые смеютса и улыбаються тебе. Дома мягко принимали в свои обьятия, а асфальт легонько прогинался под ступнями. Все ето тот давно забытый мир из детсва, вернуться в него так приятно. Но главное не потерять его снова, опять окунувшись в проблемы старших людей. Пусть я и взрослый но хочу побыть ребенком =).
Шановний відвідувач, Ви зайшли на сайт як не зареєстрований користувач. Ми рекомендуємо Вам зареєструватися або увійти під своїм іменем.
 (голосів: 3)
Блог » Блог Tpyn 3 вересня 2008 | автор: Tpyn | Переглядів: 1587 Надрукувати
lizard 4 вересня 2008 02:32
Як це ти помічав, що поруч хтось проходив, якщо ти мав у вухах плеєр? fellow
Шо ти курив? Поділись laughing
Tpyn 4 вересня 2008 07:54
Да... ти Бодька точно вже не можеш адекватно відповідати.. надів на себе маску клоуна і всі коменти пишеш у тому стилі, аж не цікаво...
А відповідь на твоє питання просто силуети людей на зірковому небі видно... і навіть через музику їх чути...
lizard 4 вересня 2008 15:03
Tpyn, можу, але не хочу laughing
Tpyn 4 вересня 2008 19:05
Хм це мене наводить на одну думку, я тож можу писати але зачасту не хочу друкувати =) значить... tongue
lizard 4 вересня 2008 19:52
Ладно, ладно уговорив...
Дорослі також діти, просто іграшки у них більші та іграшок значно більше і ми у них постійно плутаємось. А відкрити очі, почистити вуха і відправитись, та навіть відправлятись нікуди непотрібно, все є навколо. Речі стають цікавішими, звуки чіткішими, повітря легким. Ми бачимо, ми відчуваємо і може трішки усвідомлюємо від чого це все laughing
Tpyn 5 вересня 2008 18:16
Ну відкрити то мона, але ось про то що мона піти просто погуляти в поле а не сидіти і хляти пиво чи ще щось там ми взагалі забули =) алкаші...
Simona 5 вересня 2008 19:11
Хм... А кто говорит, что ты обязательно должен повзрослеть?
Лично я взрослеть не собираюсь =)
Tpyn 5 вересня 2008 19:37
Мы взрослеем сами по себе не замечая етого, когда пропадает искреность когда появляються обязаности и когда мир становиться реальностью а не сказкой мы становимся взрослыми
lizard 5 вересня 2008 19:52
Цитата: Tpyn
алкаші...
це точно smile
Та все, просто так виходить, що нам треба чогось більшого, наприклад Їсти і принести ту їду, вже нікому fellow
Але це зновж, не критерій дорослості. Все залежиться від нашого світосприйняття, але з тягарем прожитих років воно змінюється, будемо думати не в кращу сторону laughing
Simona 5 вересня 2008 20:00
Если честно, то ничего не меняется. И возраст тут абсолютно не при чем =)
lizard 5 вересня 2008 20:48
Simona, притому, притому smile Приведу простий приклад: Їли ми в дитинстві огірки, квашені і запивали молоком, потім сиділи довго і нудно на унітазі, страждаючи від нехватки літературних видань в руках. І подія, ця дуже нам запам'яталась. І у нас вже є досвід, що співвідношення таких корисних продуктів, дуже зле впливає на домашню бібліотеку, вона просто тане в каналізації laughing
Приклад звісно дурацький, але суть питання відкриває smile Ми набираємось експіріансу і отримуємо левел-ап. І з таких маленьких подій будується цитадель нашого світогляду. Якщо її зруйнувати, то дуже малий процент людей зможе побудувати нову і помре в страшних муках в палаті №6 на п'ятому ліжку laughing
А ззовні у свідомість, потрапляє все тільки через вищезгадану цитадель.
Хоча, що я полеміку розвів? Бути в душі дитиною, і думати як дитина - зовсім різні речі bully
Tpyn 6 вересня 2008 03:49
Мабуть Ви обоє праві, але є інша сторона, згадаймо еквілібріум і ліріків, з часом ми забуваємо не просто то що було в дитинстві, але і самі почуття, забуваємо дивитись на листочки на вітру на зірки в небі і так далі, все те що нас колись зачаровувало.. видно надоїло? левел ап? Ми просто дорослішаємо! І не сприймайте мої слова тут прямо, це все образно бо в кожного своє дитинство, згадаймо що ми тоді любили і що хотіли, порівняємо із сучасним поглядом і.... провалля... Чого? Бо те що було тоді не актуально сьогодні? а чого так?????
lizard 6 вересня 2008 13:38
Мне кажится, что в єтом городе больше докторов чем людей. Дух Никополя. Дослівно не памятаю, сорі laughing
Ми не забуваємо, ми маємо очі і дивимось на навколишній світ. Просто ті самі зорі та листочки, ми сприймаємо зовсім по ішншому і відчуття які у нас виникають при спогляданні цих "о"єктів" далеко не ті, що були у дитинстві. Але вони наші. Вони справжні для нас.
Так шо як казав Конфуцій - Як ся можуть, най ся плодять laughing

Інформація

Відвідувачі, що знаходять в групі Guests, не можуть залишати коментарі в даній статті.

Реклама

На сайті

Архів