На Дністер 15-17.10.2010

Розповіли мені товариші про такі місця як: Субіч, Бакота, Китайгород. І розповідали з таким запалом у очах, з таким, благоговійним, тремтінням у голосі. Я зрозумів, потрібно їхати, та зваживши усі за і проти, проти було більше, чкурнув я в ту місцину облишивши усі сумніви позаду.

Майже восьма ранку, автостанція у Львові, а водій намагається запхати весь мій, дев’яностолітровий, скарб в багажне відділення. На душі та в думках невеличке збудження перед далекою поїздкою. Одним словом, я готовий, - літра пива в кишені в навушниках лунає Скрябін про "Побєду і Берлін". Читати не вдавалось, понадіявся, що дороги будуть кращі, але були такі як усюди.

Перша дня, автостанція Кам’янець-Подільський. Міліції навколо нарівні з циганами, а останніх багатенько. Розпитавши про замок та Старе місто, взнавши розклад маршрутки на Стару Ушицю, я зрозумів, що просто фізично не встигаю. Потрібно було вибирати, або замок, або в подорож. Обрав я ж звісно останнє. Ще будуть нагоди сюди з’їздити, на тиждень-другий. Звісно, я знехтував другим правилом туриста – "В п’ятницю нікуди не виїжджати". За що і поплатився. Якщо б не рахував студентів то не повірив б. В бус "Мерседес-Спринтер" зашпротилось більше ніж 32 студента, на цій цифрі я збився з рахунку, але вона теж вражала. Мій основний план пролітав як фанера над Парижем. План був приблизно такий: з Кам’янця потрапити в Стару Ушицю, там перейтись до Дністра, десь заночувати під тентом намету та зоряним небом, котрому років певно стільки скільки ж мені (про небо ніхто не спорить), та на наступний день, пробігти в Бакоту і Субіч, попутно оглядаючи церкви та монастирі. Закінчити пробіжку в Китайгороді, заночувавши другу ніч десь на околицях. А потім вже вибиратись потроху додому.

Але наступний бус в Стару Ушицю, був тільки о п’ятій годні, відповідно у мене буде лише одна-дві години щоб знайти місце на ніч. В незнайомій місцевості, я просто не ризикнув. Совість - це культурна назва для боягузтва. Отже, в Китайгород!

Знайшов прямий рейс. Добре, що я в селі живу і вчасно здогадався - село може бути довгим і краще почекати поки усі не вийдуть, або бус на розворот не піде, потратив б ще хвилин 30 на похід через нього. Справив дорогу на Субіч, яка обмежувалась цифрами "хвилин 20" та "3 кілометри" ну і звісно маханням рукою в потрібному напрямку. Це все на мапі та на словах так добре виходить. А насправді я потратив більше трьох годин щоб хоч ближче підібратись до Субіча. Попутно згадуючи де схід де захід і вмикаючи ЖПС. Але перше, що побачив коли вийшов за межі Китайгорода – була Ріка, Дністер. Це неперевершено, дуже красиво і захоплює дух та увагу і тягне десь униз по течії. Це потрібно побачити! Навіть охоти немає шукати якісь епітети, прикметники та інші слова для опису – треба побачити!

Зразу скажу, знімків дуже мало. Економив батарею, на телефоні у мене є GPS, що врятував мене десь два рази, а то б блукав по тим роздолам, певне і понині. А от на фотоапарат я ще не напрацювався.

Переночував в посадці, на диво прибраній. Дрова шукав метрів сто від табору, і то найгрубіші були пальця тир в діаметрі. Заповз в намет, та спати. Жаби, щоб їх не чиста забрала, оточили намет густим кільцем і співали рулади в такт моєму хропінню аж до самісінького ранку. Отже не дуже добре виспавшись, але відпочивши, та задоволений, з піднятим настроєм рушив далі. На Субіч.

Досить швидко, звісно жпс, мої навігаторскі здібності не такі сильні, я вибрався на дорогу, віднайшов знак "СУБІЧ 0,5". Між іншим здалеку на знакові, виглядала як 65, а хвора уява малювала довгі кілометри дороги.

Справив дорогу у перших перехожих, взнав коли бус в Город, з чистою совістю та брудними штанами (потрапив в невеличку трясину), рушив, правда в обхід села, подивитись на Дністер. Так сказать: паломничество свершить. А то настрій до архітектурних прикрас цієї місцевості у мене впав, хотілось лише насолодитись природою.

Ріка, Дністер, широкая. Я як її з пагорба ще побачив, то мало не побіг від радості, добре рюкзак трохи поменшав, мінус вечерю та сніданок. Видерся на найбільшу кручу, яку побачив в радіусі кілометра і майже зомлів від задоволення. Скинув торбу, звісив ноги з обриву і спостерігав за зеленою змією Ріки. Спокій такий мене обійняв, як згадаю, то на душі тепліше стає. Відсидів своє, спочатку на кручі, потім сповз до самого русла – "лице сполоснути", та пішов назад у Субіч, чекати бус в Город.

Я ще встиг в Дунаївці, до родини завітати, переночувати та через Хмельницький повернутись до Львову. Маршрутка Львівська з того напрямку, банально, не приїхала. Або поламалась, або завантажена дуже була. Прийшлось манівцями.

Може хтось скаже, що я нічого не побачив, що 270 гривень потратив надарма (якщо б не курив, то зекономив б 30 грн. – Кидайте курити), що тре бути більш розважливим і краще планувати маршрут, що в наметі спати вже холодно. То я з таким категорично Не погоджусь! Я надзвичайно класно провів час. Піша прогулянка по незнайомій місцевості на віддалі більш ніж 300 кілометрів від дому. Незабутні враження від побаченого навкруги. Дивовижні спогади про широкий Дністер (у всіх перехожих кого не питався, вічно путав його з Дунаєм). І взагалі, я дуже радий, що вирвався, хоч ненадовго з оточуючої мене суєти.