Вітаю! Давненько щось я не писав нічого, особливо у блог, спробую трохи виправити ситуацію та розповісти як ми з товаришем їздили в Тараканівський форт.
Поїздка наша тривала недовго, лишень три дні, з 2009-07-03 по 2009-07-05. Для тих хто не знає - Тараканів знаходиться біль містечка Дубно (50.400892, 25.745058 можете подивитись на Google Maps і спробувати знайти форт
мені не вдалось 
). Форт був збудований десь 1885-1890рр. (Якщо вас цікавить більше історичної інформації завітайте сюди) Від себе скажу що це грандіозно і я надзвичайно задоволений що туди з'їздив і побачив та пощупав його на власні, карі, очі
І так, з самісінького ранку п’ятого числа, ми сіли на поїзд зі Львова, котрий відходить не світ не зоря о 05:15 та помірно зловживаючи оковиту, відмічали успішний початок подорожі. Покурюючи в тамборі люльку (зауважу, що курити там не можна і штраф на той день становив 51 гривню, звісно ми не попались ) та граючи улюблену гру – Magic the Gathering, ми і не помітили як опинились в Дубно.
І як повідає нам народна мудрість; Горівка без пива – гроші на вітер, ми чемно до неї прислухались і закупили цей слабоалкогольний продукт. Перепитуючи перехожих в яку саме сторону нам іти, вирушили в Тараканів.
До інформаційного знаку, що сповістив нам назву населеного пункту, ми чимчикували хвилин 40, заправились водою на першому ж дворі і вирушили далі. Воду рекомендую брати, а то поблизу та всередині форту її немає, ну принаймні ми не знайшли, а також справтесь гарненько в деталях як пройти у той форт, бо ми його шукали чотири години, звернули не вліво, а направо. Звісно нас це не зупинило і ми все-таки його віднайшли.
Радості нашій не було меж, коли ми побачили муровані стіни форту. Заглядаючи у всі куточки йшли по широкій алеї з обох боків обрамленої в цегляні стіни. Швидка перевірка одного з тунелів показала що всередині знаходиться цитадель форту. Чесно кажучи я не знаю чи-то була цитадель, може слово не те підібрав, ви вже вибачайте. Мапи форту ми звісно з собою не брали, а вам рекомендую – можна заблукати Щоб ви не дуже мучились в пошуках карти, схеми, мапи та плану Тараканівського фору – ось вам лінка "Дубенский форт"
Силенна кількість арок, пройомів та проходів нас вразила, так само як і товщина цегляної кладки та бетонних блоків. Грандіозна споруда, вкінці буде лінка на фотографії. Прогулюючись в середні цитаделі ми намагались знайти вцілівші сходи та піднятись на дах, щоб оглянути все зверху. Через обвалену вентиляційну шахту подали рюкзаки і опинились на даху, аж дух перехопило від побаченого.
Але зморені довгою пішою прогулянкою та захопленням духу, прилягли на розпечений бетонний дах і поснули міцним сном. Добре що інші туристи не горіли бажання вибратись на нього і протягом декількох годин міцного сну, нас ніхто не турбував. Розбудив нас дощ
Спустились у низ, вибрались через тунель назовні та почали шукати місце для привалу. Досить швидко знайшли гарне місце на стіні форту, серед кущів під розкидистими гілками клену, там розклали палатку та розвели багаття. Попоївши, спочили першої ночі в Тараканівському форті Комарі доїдали нагло і жорстоко не давали спати, тож рекомендую, візьміть якийсь дієвий засіб від цих кровососів.
І зійшло сонце над фортецею, і настав день другий нашого походу, і було це чудесно Вихвалятись кулінарними здібностями не буду, але гречка з печінковим паштетом в майонезі пішла на ура
Товариш захопив свій фотоапарат та штатив і ліхтарик пішов блукати тунелями та переходами форту, а мене залишив на господарці. Якщо вирішите їхати сюди з ночівкою в палатці, то шукайте третього. Самому там страшно лазити навіть з ліхтариком. А мало не забув, ліхтарики беріть потужні, бо діод ний звісно класно, але якщо далі ніж 3-4 метри нічого не бачиш - моторошно.
Товариш повернувся з прогулянки весь зблідлий і переляканий. Не сказав б що він з боягузів, але коли стоїш в темному тунелі без вікон та дверей, виставивши витримку фотоапарата на двадцять секунд і поряд несподівано пролітає зграйка летючих мишей, можна не тільки в памперс накласти
Ми помінялись ролями і я озброївшись, аж трьома, ліхтариками пішов блукати фортом. Чесно скажу сподобалось дуже, навіть не зважаючи на те, що кожних 5-10 хвилин я швиденько шукав вихід назовні і милувався післяобіднім сонцем. Страшно самому там лазити довго. Заблукати звісно там важко (а може хтось і блукав, мені особисто не вдалось), але трапляються різні приколи. Наприклад: коли проходиш по коридору і не помічаєш проходу по праву руку, а коли повертаєшся тим самим шляхом, заходиш в нього і не розумієш як опинився в іншому кінці форту. Трапилось зі мною таке рази два
Думаю, що за усі слова та хвали котрі присвячені форту, краще його побачити, але можна і на фото подивитись і переконатись що тама класно Тому я продовжу розповідь далі.
Провівши ще одну ніч у форті, ми зранку вирушили до Дубно. Звісно йшли дорогою котру вже знали і вийшли з іншого боку Тараканова, не піддавайтесь на провокацію, що це маленьке селище і головна вулиця його складаю 4-5 кілометрів, вона значно довша Ми зловили вранішню маршрутку і хвили 15 їхали в Дубно на автостанцію. Попоїсти опів на восьму якогось гарячого хандога нам не вдалось, тому ми втішались холодним пивом та морозивом. Так само не вірте перехожим в Дубно що від автовокзалу до залізничного 5 кілометрів, їх там добрих 10-12. МИ пройшли майже усе місто пішки і кожних десять-п'ятнадцять хвилин справлялись у перехожих відстані, і усі як один твердили: "Та ще трохи, кілометра два". Доїхали ми на маршрутці до вокзалу, прикупили білети до Ожидова і опинились там в погожу ранню пору.
Спитавшись напрямок на Олеськ – вирушили. Відстань десь кілометрів 8. Спочатку мандрували по пустелінй дорозі де за двадцять хвилин зустріли тільки дві машини і одного велосипедиста, а потім потрапили на окружну трасу. Трішки постояли в надії зловити попутну маршрутку, але надія нас покинула і ми вирушили пішки. Через деякий час, нас спіткало щастя – маршрутка. Добравшись до Олеська пішли шукати холодну воду або пиво.
Людей траплялось мало, усі поховались від жари по домівках або кафе. З туристів взагалі нікого не помітили. Прикупивши холодного квасу та провівши невеличку "планьорку", вирішили спершу сходити в Підгірці, а якщо залишиться час то повернутись в Олеськ і відвідати замок.
В Підгірці добрались на автобусі, нам щастило. І крокуючи польовою дорогою поміж гектарів гречки та кукурудзи ввійшли в село. Скажу чесно діти там не привітні і води набрати не давали, аж поки не вийшла добра бабуся і дозволила напитись з її криниці. Втамувавши спрагу та вислухавши погрози від місцевої дітвори, які обіцяли нам настріляти якщо ще раз помітять у своєму селі, ми навпростець вирушили до Підгорецького замку. Так, між іншим, там колись була психіатрична лікарня
На пагорбі розклав свої кам'яні стіни підгорецький замок. Ми були дуже здивовані побачивши там купу народу в гарному вбранні та з провідниками, котрі ходили навколо замку і милувались його стародавньою красою. Наша парочка склада великий контраст цим охайним міщанам. Бачили б ви наші небриті пики, після трьох днів піших походів, переходів, переїздів та випитого пива
Намотавши коло навколо замку та зробивши декілька фото, вирушили подивитись на церкву, котра знаходилась поруч. Напевне більшість людей їхали саме до неї, а до замку ходити тільки так, за компанію. Церква мені сподобалась, так само як і замок, про архітектурний стиль стверджувати не берусь, бо не розбираюсь в цих питаннях.
На зупинці біля церкви мило сиділи чотири парочки; одні цілувались, одну щось закохано шепотіли, але коли побачили мене з рюкзаком, залишили свої ігри і з цікавістю почали розглядати. На скромне запитання – "Коли буде якась маршрутка" усі дружньо відповіли що вони немісцеві і не знають. Але один хлопчина розповів про час та напрямок автобусів і красно йому подякувавши я повернувся до споглядання церкви. Інші парочки зрозуміли що сидять зовсім не на тій зупинці і їхати їм в іншу сторону. Певне як би я не підійшов так би і заночували в Підгірцях
Знову невеличка нарада на якій вирішували чи спуститись нам в село і вийти на трасу в надії зловити не переповнену маршрутку до Львову, чи чекати тут і надіятись що вона приїде. Попили пива та вирішили спуститись в село і ловити будьяку маршрутку, шансів більше, аніж тут надіятись.
Згори спустились досить швидко і коли вже майже зайшли у село нас наздогнав якийсь автотранспорт. Мову аж відняло, коли посеред поля в Підгірцях, ми побачили маршрутку на котрій було написано – "Золочів – Львів". Вона навіть встигла нас проїхати декілька метрів, поки шок пройшов і ми додумались її зупинити. Чесно кажучи про таке щастя навіть мріяти не могли. Швидко погрузились, заїхали в село, підібрали там трохи люду і поїхали по напрямку до Львова. Бачили би ви лиця людей котрі залишились на горі, біля церкви, чекати автобус, коли вони завиділи наші небриті пики і пляшки пива в руках. Таке здивування рідко коли побачиш
Отак і закінчилась подорож наша у Львові під мирне булькотіння пляшкового пива та недопитої горівки
Фото з форту та подорожі
Поїздка наша тривала недовго, лишень три дні, з 2009-07-03 по 2009-07-05. Для тих хто не знає - Тараканів знаходиться біль містечка Дубно (50.400892, 25.745058 можете подивитись на Google Maps і спробувати знайти форт
мені не вдалось ). Форт був збудований десь 1885-1890рр. (Якщо вас цікавить більше історичної інформації завітайте сюди) Від себе скажу що це грандіозно і я надзвичайно задоволений що туди з'їздив і побачив та пощупав його на власні, карі, очі І так, з самісінького ранку п’ятого числа, ми сіли на поїзд зі Львова, котрий відходить не світ не зоря о 05:15 та помірно зловживаючи оковиту, відмічали успішний початок подорожі. Покурюючи в тамборі люльку (зауважу, що курити там не можна і штраф на той день становив 51 гривню, звісно ми не попались
) та граючи улюблену гру – Magic the Gathering, ми і не помітили як опинились в Дубно.
І як повідає нам народна мудрість; Горівка без пива – гроші на вітер, ми чемно до неї прислухались і закупили цей слабоалкогольний продукт. Перепитуючи перехожих в яку саме сторону нам іти, вирушили в Тараканів.
До інформаційного знаку, що сповістив нам назву населеного пункту, ми чимчикували хвилин 40, заправились водою на першому ж дворі і вирушили далі. Воду рекомендую брати, а то поблизу та всередині форту її немає, ну принаймні ми не знайшли
, а також справтесь гарненько в деталях як пройти у той форт, бо ми його шукали чотири години, звернули не вліво, а направо. Звісно нас це не зупинило і ми все-таки його віднайшли.
Радості нашій не було меж, коли ми побачили муровані стіни форту. Заглядаючи у всі куточки йшли по широкій алеї з обох боків обрамленої в цегляні стіни. Швидка перевірка одного з тунелів показала що всередині знаходиться цитадель форту. Чесно кажучи я не знаю чи-то була цитадель, може слово не те підібрав, ви вже вибачайте. Мапи форту ми звісно з собою не брали, а вам рекомендую – можна заблукати
Щоб ви не дуже мучились в пошуках карти, схеми, мапи та плану Тараканівського фору – ось вам лінка "Дубенский форт" 
Силенна кількість арок, пройомів та проходів нас вразила, так само як і товщина цегляної кладки та бетонних блоків. Грандіозна споруда, вкінці буде лінка на фотографії. Прогулюючись в середні цитаделі ми намагались знайти вцілівші сходи та піднятись на дах, щоб оглянути все зверху. Через обвалену вентиляційну шахту подали рюкзаки і опинились на даху, аж дух перехопило від побаченого.
Але зморені довгою пішою прогулянкою та захопленням духу, прилягли на розпечений бетонний дах і поснули міцним сном. Добре що інші туристи не горіли бажання вибратись на нього і протягом декількох годин міцного сну, нас ніхто не турбував. Розбудив нас дощ
Спустились у низ, вибрались через тунель назовні та почали шукати місце для привалу. Досить швидко знайшли гарне місце на стіні форту, серед кущів під розкидистими гілками клену, там розклали палатку та розвели багаття. Попоївши, спочили першої ночі в Тараканівському форті
Комарі доїдали нагло і жорстоко не давали спати, тож рекомендую, візьміть якийсь дієвий засіб від цих кровососів.
І зійшло сонце над фортецею, і настав день другий нашого походу, і було це чудесно
Вихвалятись кулінарними здібностями не буду, але гречка з печінковим паштетом в майонезі пішла на ура 
Товариш захопив свій фотоапарат та штатив і ліхтарик пішов блукати тунелями та переходами форту, а мене залишив на господарці. Якщо вирішите їхати сюди з ночівкою в палатці, то шукайте третього. Самому там страшно лазити навіть з ліхтариком. А мало не забув, ліхтарики беріть потужні, бо діод ний звісно класно, але якщо далі ніж 3-4 метри нічого не бачиш - моторошно.
Товариш повернувся з прогулянки весь зблідлий і переляканий. Не сказав б що він з боягузів, але коли стоїш в темному тунелі без вікон та дверей, виставивши витримку фотоапарата на двадцять секунд і поряд несподівано пролітає зграйка летючих мишей, можна не тільки в памперс накласти
Ми помінялись ролями і я озброївшись, аж трьома, ліхтариками пішов блукати фортом. Чесно скажу сподобалось дуже, навіть не зважаючи на те, що кожних 5-10 хвилин я швиденько шукав вихід назовні і милувався післяобіднім сонцем. Страшно самому там лазити довго. Заблукати звісно там важко (а може хтось і блукав, мені особисто не вдалось), але трапляються різні приколи. Наприклад: коли проходиш по коридору і не помічаєш проходу по праву руку, а коли повертаєшся тим самим шляхом, заходиш в нього і не розумієш як опинився в іншому кінці форту. Трапилось зі мною таке рази два
Думаю, що за усі слова та хвали котрі присвячені форту, краще його побачити, але можна і на фото подивитись і переконатись що тама класно
Тому я продовжу розповідь далі.Провівши ще одну ніч у форті, ми зранку вирушили до Дубно. Звісно йшли дорогою котру вже знали і вийшли з іншого боку Тараканова, не піддавайтесь на провокацію, що це маленьке селище і головна вулиця його складаю 4-5 кілометрів, вона значно довша
Ми зловили вранішню маршрутку і хвили 15 їхали в Дубно на автостанцію. Попоїсти опів на восьму якогось гарячого хандога нам не вдалось, тому ми втішались холодним пивом та морозивом. Так само не вірте перехожим в Дубно що від автовокзалу до залізничного 5 кілометрів, їх там добрих 10-12. МИ пройшли майже усе місто пішки і кожних десять-п'ятнадцять хвилин справлялись у перехожих відстані, і усі як один твердили: "Та ще трохи, кілометра два". Доїхали ми на маршрутці до вокзалу, прикупили білети до Ожидова і опинились там в погожу ранню пору.Спитавшись напрямок на Олеськ – вирушили. Відстань десь кілометрів 8. Спочатку мандрували по пустелінй дорозі де за двадцять хвилин зустріли тільки дві машини і одного велосипедиста, а потім потрапили на окружну трасу. Трішки постояли в надії зловити попутну маршрутку, але надія нас покинула і ми вирушили пішки. Через деякий час, нас спіткало щастя – маршрутка. Добравшись до Олеська пішли шукати холодну воду або пиво.
Людей траплялось мало, усі поховались від жари по домівках або кафе. З туристів взагалі нікого не помітили. Прикупивши холодного квасу та провівши невеличку "планьорку", вирішили спершу сходити в Підгірці, а якщо залишиться час то повернутись в Олеськ і відвідати замок.
В Підгірці добрались на автобусі, нам щастило. І крокуючи польовою дорогою поміж гектарів гречки та кукурудзи ввійшли в село. Скажу чесно діти там не привітні і води набрати не давали, аж поки не вийшла добра бабуся і дозволила напитись з її криниці. Втамувавши спрагу та вислухавши погрози від місцевої дітвори, які обіцяли нам настріляти якщо ще раз помітять у своєму селі, ми навпростець вирушили до Підгорецького замку. Так, між іншим, там колись була психіатрична лікарня
На пагорбі розклав свої кам'яні стіни підгорецький замок. Ми були дуже здивовані побачивши там купу народу в гарному вбранні та з провідниками, котрі ходили навколо замку і милувались його стародавньою красою. Наша парочка склада великий контраст цим охайним міщанам. Бачили б ви наші небриті пики, після трьох днів піших походів, переходів, переїздів та випитого пива
Намотавши коло навколо замку та зробивши декілька фото, вирушили подивитись на церкву, котра знаходилась поруч. Напевне більшість людей їхали саме до неї, а до замку ходити тільки так, за компанію. Церква мені сподобалась, так само як і замок, про архітектурний стиль стверджувати не берусь, бо не розбираюсь в цих питаннях.
На зупинці біля церкви мило сиділи чотири парочки; одні цілувались, одну щось закохано шепотіли, але коли побачили мене з рюкзаком, залишили свої ігри і з цікавістю почали розглядати. На скромне запитання – "Коли буде якась маршрутка" усі дружньо відповіли що вони немісцеві і не знають. Але один хлопчина розповів про час та напрямок автобусів і красно йому подякувавши я повернувся до споглядання церкви. Інші парочки зрозуміли що сидять зовсім не на тій зупинці і їхати їм в іншу сторону. Певне як би я не підійшов так би і заночували в Підгірцях
Знову невеличка нарада на якій вирішували чи спуститись нам в село і вийти на трасу в надії зловити не переповнену маршрутку до Львову, чи чекати тут і надіятись що вона приїде. Попили пива та вирішили спуститись в село і ловити будьяку маршрутку, шансів більше, аніж тут надіятись.
Згори спустились досить швидко і коли вже майже зайшли у село нас наздогнав якийсь автотранспорт. Мову аж відняло, коли посеред поля в Підгірцях, ми побачили маршрутку на котрій було написано – "Золочів – Львів". Вона навіть встигла нас проїхати декілька метрів, поки шок пройшов і ми додумались її зупинити. Чесно кажучи про таке щастя навіть мріяти не могли. Швидко погрузились, заїхали в село, підібрали там трохи люду і поїхали по напрямку до Львова. Бачили би ви лиця людей котрі залишились на горі, біля церкви, чекати автобус, коли вони завиділи наші небриті пики і пляшки пива в руках. Таке здивування рідко коли побачиш
Отак і закінчилась подорож наша у Львові під мирне булькотіння пляшкового пива та недопитої горівки
Фото з форту та подорожі
