The I Inside

Живемо ми... Живемо ми століттями на цій землі... Та що там століття, ми живемо тут завжди... Кожен день встаємо зранку ми з новими сподіваннями, надіями... А що на потрібно, на що надіємося ми?? Невже людство мало прожило. Щось не перепробувати все?? Чи щось залишилось таке на цій Землі, щоб приваблювало нас понад усе?... Дивишся часом красиві фотографії прекрасних місць. Є таких багато ще на Землі... Навіть зараз, коли людська нога потопталася по всьому. І що? Так, вони чудові, але водночас далекі... Здається що Земля велика, але насправді для нас це всього лиш маленька кімната. Живеш ти в чудовому місті, маєш чудове життя, насолоджуєшся ним, і що з того. Так місто чудове, є багато друзів, можна з ними ввечері погуляти, попити пива, потанцювати, повеселитися. Можна навіть поїхати кудись відпочивати. Можна подорожувати і все життя. Але... Чомусь люди все таки ходять сумні, чомусь в них пропадає блиск в очах, чомусь... Здавалося б стільки можливостей. Людина може все, якщо тільки чогось захоче. Ми можемо літати, можемо мати купу грошей, можемо перерізати всіх, хто нам не подобається, хто хоч трохи псує чарівність нашої планети. Можемо... Але не хочемо. Чому?
 
28 листопада 2005 | Автор: lizard | Розділ: Література » RockweLL | Коментарі (1)

1 (одна) ШУТКА

Раз в тысячу лет. Это было легко на грани срыва. Первый раз. Легко и с удивительно счастливым концом.
Ночь наступала. Значит наши побеждают. Солнце в единственно приемлемом закатном виде разбудило меня. Где-то очень далеко летучие мыши и сны о прошлом. В этих снах мы кружимся и не падаем. Уходим, возвращаемся и пьем вино как вампиры пьют кровь, и удаляется мир за границы наших владений – черный замок пустоты возникает во тьме – наш замок. Наши слова шепотом и песни – криком, окна – глаза в слепой свет фонарей и мягкую тишину домов, светлая серость неба под фиолетовым куполом небес и одна звезда так далеко что проклятье ее рождения настигнет нас через вечности, две или четыре.
Я и они уходит спать в чуланы с малюсенькими и полусгнившими. Мы возвращается в жизнь. Мы возвращаем жизнь. Мы – жизнь, пугающая мертвецов. Мы единственные переживем вечность. Страх собственных иллюзий – единственный. Умение ждать – вера. Умение видеть – когда закрываешь глаза. Сложные слова искрятся среди тысячи пустых фраз, мозаика смысла в одном окне – витраж откровения, в другом – отчаяния. Мы Янусы с разорванным сердцем на две стороны вселенной между четырьмя возрастами Истины. Я на горе. Я в себе.
Может быть, я просто ловлю кайф от неожиданных стремлений своих подводных течений изнутри еще выше еще глубже и океаны мерцают в небе тысячами пузырьков света.

 
28 листопада 2005 | Автор: lizard | Розділ: Література » Adept | Коментарі (4)

Я божевільний

Я Божевільний! Хворий! Ну як ще назвати людину, яка стовбичить посеред зливи на даху дев’ятиповерхового будинку? Романтик? Брехня! Це не романтизм. Просто я це… ну… люблю. Ось і все. Для когось це може і романтично, а для когось і ні! Стояти тут лячно. Адреналін гуляє по венах. Серце гуркотить в унісон із краплинками дощу. Волосся мокре і спадає пасмами, водоспадами по плечах. Навіть сильні пориви вітру не здатні зрушити це волосся. Воно ніби зрослося зі шкірою на обличчі і шиї. Ось вдарила блискавка і грім пройшовся по вухах, як поїзд по рейках. По очах вдарило молотком світло від блискавки. І викарбувало на очах її слід. Краплинки з силою падають на плечі і скоро я повністю розчинюся у воді.
 
18 листопада 2005 | Автор: Tpyn | Розділ: Література » Tpyn | Коментарі (0)

Реклама

На сайті

Архів