Третей боли не будет уже никогда
Вырван глаз, что вел к греху
И птицей поднялся крик ветра
Гроза навалилась черным камнем.

Эта боль, что сводит город с ума
Выкинута прочь, порывами горя
Под мостом течет мертвая река
Омывая кости старых скелетов.

Книги все прочитаны и сожжены
На кострах из серой толпы
Туда же бросили и ветер с грозой
Осталась только серая пыль.

И ступеньки остались церковь
Хотя храмов тоже уж нет
Вырваны глаза пустых домов
Что вели к греху познавания.

Так уютно стало в серой пыли
Толпа свила себе гнездо, где уснула
Чтобы поутру проснуться и понять
Что третей боли уже не будет.

Телефон задзвонив і розірвав тишу кабінету. Він дзвонив, ніби церковний дзвін. Анатолій не хотів підходити до телефону. І якусь мить він навіть вірив у те що не підійде. Але робота взяла своє. Він протягнув руку і підняв трубку.
     - Толік?
     - Угу.
     - Це я Серий! - голос був знервований, і деколи зривався на шепіт.
     - Ну що там в тебе? - Анатолію не хотілось нікуди виїжджати з кабінету.
     - Ти маєш це побачити, я тебе чекаю, записуй адресу...
     Анатолій записав адресу на обгортці від шоколадки, яку він не давно з'їв. Смак шоколадки залишався у роті і він язиком злизував з зубів решти шоколаду. А мозок в той час дивувався. Він не як не міг зрозуміти чого б це Серій так сильно нервувався? З ним такого не буває. Правда на службі і не такого передивишся, але все одно, що ж заставило його голос робити такі стрибки? Ладно швидше поїду, швидше побачу. Він надів пальто, шляпу і пішов у сморід вулиці.