З Новим роком! З новим щастям!

З Новим роком, святом зими
Вітаю Вас від всієї душі!
Нехай щасливим буде цей рік,
Нехай не буде ні турбот і ні клопотів.
Нехай він буде сном нежданним,
Нехай він буде другом званним.
І цей рік принесе Вам
Чудовий сік і славний мед.

Знов Ящуру... (Прислала MeriGold)

Колись бачив в магазинах спец штатив для зажиму плат - ціна 150 грн. жаба задусила і конструкція не дуже вдала - материнку не зажмеш, тому вирішив зробити собі сам

Ночь... Стою у окна... в наушниках играет Epitaphy... тусклым светом горят фонари... на улице так тихо... так спокойно... и в тоже время так одиноко... Смотрю в пустоту и думаю: "Для чего я в этом мире... каково мое предназначение... неужели моя суть заключается в вечном одиночестве... "
Небо... странно, с моего окна всегда видно Венеру... она одиноко мигает в бескрайнем ночном небе... может не так уж и странно... может это не совпадение, а намек на мое одиночество...

Дома... лавочка... тихо и безлюдно... сижу один... уже привык к одиночеству... грусть... нет... к одиночеству невозможно привыкнуть...
Мимо проходят люди... на тебя не обращают особого внимания... огорчение... пульсирующая боль в виске... как больно... но физическая боль ничто, по сравнению с душевной... достал баночку с таблетками... глотнул сразу пять штучек... запил пивом... боль практически мгновенно прошла... мысль: если б душевные травмы так быстро лечились... слезы на глазах... так тяжело... хочется что б кто то утешил... но ведь ты одинок... гнев... некому его успокоить... сделал глоток... вытер глаза... успокоился... вздохнул... посмотрел на часы... на лице читается недоумение... неужели прошло всего пятнадцать минут, а казалось что целая вечность...

Вітаю, читачів!

Обіцяв виправитись - виправляюсь. Давненько я нічого не писав у свій блог, та й взагалі давненько нічого не писав і нікуди не їзди в І ось випало спланувати та вирватись в невеличку поїздку, поїздку не просту, а поїздку у замок. Розповідати про історію Золочівського замку та перекопійовувати інформацію з інших сайтів я не буду - гугліть Скажу чесно, замок гарний та варто поїхати і подивитись. Враження у мене залишились класні.

Доброї ночі дорогі друзі
Щось я трішки "забив" на свій малюсінький блог, але совість мене почала мучити і я зрозумів, що потрібно щось сюди таки писати
І ще, набравшись досвіду з інших сайтів та блогів, вирішив забезпечити свою сторіночку кнопками популярних соціальних мереж. Як показала практика, такі кнопки дають безкоштовний трафік на сайт і можливо відвідувачів, котрі стануть постійними читачами
Обіцяюсь виправитись і почати писати на сайт, надіюсь що інші користувачі, мені також допоможуть у цій нелегкій та творчій праці!
Енджой!

Павучок

Быстрей. Быстрее. Убежать от сюда, идти долго, далеко, чувствовать себя привидением на улицах родного города. Бежать, искать кого-то, на улицу, в лес, в поле, на кладбище.
Мои глаза горят, это они а не я ведут меня. Это какая-то одержимость. Я слеп. Я знаю только одно — надо катить куда-нибудь подальше от всего этого. Выше. Еще выше. Мое сердце бешено колотит, в голове что-то пульсирует в ритм спутывая все мысли.

Сонце ще бігло по то сторону Великих гір. Я прийшов перший, прийшов щоб зайняти місце ближче. Ближче до лорда, ближче до суддів, ближче до друга. Щоб потрапити сюди, мені прийшлось витратити усі золоті монети, котрі я, котрі ми, збирали на подорож. Подорож, я навіть усміхнувся, смакуючи це слово. А ті ж, що залишились жбурнув у темряву залу. Так важко здобуті, без цілі - вони втратили свою цінність.

Різноманітні тренінги - люди вже давно звикли до цього феномену.
Я не була ще на жодному повноцінному тренінгу - томущо коштують вони немало.
Але я побувала на невеличкій зустрічі- презентації тренінгу. І вже звідтам винесла для себе щось. Це цікаві люди. А от і враження мої...

Вечір добрий!
Ну, на кінець я добрався до компіка і постараюсь відтворити в пам'яті та викласти на сайті, опис про нашу невеличку епопею до водоспаду Шипіт. Чесно зізнаюсь, що описувати подорож, я брався два рази, але кожен раз закривав Вагнянного Лиса, забувши зберегти кусочки статті Сьогодні, надіюсь довершити справу. Подорож наша тривала з 08-07-2011 по 10-07-2011 рр..

З висоти пташиного польоту було видно прямокутну будівлю з темно-зеленою покрівлею. Маленькі люди-студенти (чомусь мені здалось що це були саме вони) метушились на галявинах зеленого парку. Величезні дерева утворювали правильний круг з прямокутною будівлею в центрі.
Ракурс, як завжди помінявся, я був надзвичайно радий, що стою на своїх ногах і на землі. Сонечко приємно зігрівало тіло, після прохолодного вітру висоти. Але я ніяк не міг зрозуміти, чи це був якийсь навчальний заклад, чи це була психіатрична лікарня. А іди до вивіски, котра виднілась біля головних воріт мені аж ніяк не хотілось.